Генріх Гейне (Гайне) Вірші Перекладач: Микола Вороний Джерело: З книги: Вороний М. К. У сяйві мрій. – К.: ВАТ Видавництво “Київська правда””, 2002
Світова річ Hat man Viel, so wird man bald. Хто багато має, той Ще собі здобуде,
А хто мало, то тому Мало і прибуде. В тебе дасть Біг – хай тебе Знищить, хто здолає,
Бо той має право жить, Хто що-небудь має. Відень, 1895р.
– Зміст епіграфів до віршів Г. Гайне відповідає першим рядкам Поезій. Розумні зорі
Die Blumen erreicht der Fus so leicht. Квітки, що під ногами в нас, Ми топчемо байдуже – Хто йде, наступить,
Ну шнуром їх тягнути. Розумні зорі! Від землі Вони ген-ген далеко;
Шатро небесне – вічна їм I певна забезпека. Відень, 1895р.
Зустріч Die Geisblattlaub. Ein Sommerabend Повита листям альтанка. Вечір.
Ми край віконця удвох сиділи. На небі місяць весело сходив, – Ми ж, як два привиди, там майоріли. Дванадцять літ вже відтоді збігло, Як ми востаннє отак сиділи. Колишня іскра і вогник з неї
Тим часом згасли і перетліли. Сидів я мовчки. Але дівчина Роздмухать попіл все намагалась – Той давній попіл мого кохання, Та
“Лихі думки я перемагала, – Тягла так далі, все без упину, – Хиткі мої вже ставали сили…” Робив при тому я глупу міну. Коли ж вертав я, то поуз мене Дерева в сяйві неслись, мигтіли,
Мов ті примари. Щось голосило… Я ж і примари хутко летіли.
Відень, 1895р. До альбома одної пані Hande kussen. Hute rucken. Цілувати ручки, і бриля скидати,
I згинать коліна, і чолом давати, – Це, дитятко, тільки марне малпування, Як нема до того в серці почування. Відень, 1895 р. Пересторога
Verletze nicht durch kalten Ton… Словом зимним не важся вражати Юнака, що прийшов до порога В тебе ласки, убогий, прохати.
Стережись! Може, він є Син Бога? Стережись! Бо як прийде у славі Він, одзначений ласкою Бога,
То тоді твої очі лукаві Не знесуть його сяйва святого. Відень, 1895р. Добра порада
Lass dein Gramen und dein Schamen. Кинь журбу свою і сором! Дбай, піклуйся без упину, – I тебе вшанують люди, Підшукають і дружину.
Справ з музиками весілля, З ними ж бо і свято краще, I як тещу поцілуєш, То не думай: “От чума ще!” Про князів кажи ввічлuво,
Про жінок… не омилися. I коли свиню заколеш, На ковбаси не скупися.
Ти забув за церкву, – дурню, Завертай туди частенько; Вздриш попа, йому вклонися
I пошли вина хутенько. Засвербить тебе, почухайсь, Тільки так, щоб було гречно; А якщо в чоботях мулить, Взуй пантофлі – і безпечно.
Страву жінка пересолить, Затаї вразливе слово I промов ласкаво: “Любко,
Як ти робиш все чудово!” Схоче жінка хустку мати, Дві купи для неї сам ти,
Ще й мереживо в додаток, I браслету, й діаманти. Як послухаєшся, друже, Цеї ради, то здобудеш В небі рай, а на землі тут
Преспокійно жити будеш. Відень, 1895р.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)