Дія поеми відбувається восени-узимку 1843 г
Ліричний герой поета залишає веселий Париж і кохану дружину для того, щоб зробити короткочасну поїздку в рідну Німеччину, по якій дуже ськучив, і відвідати стару хвору матір, що не бачив уже тринадцять років.
Вступив він на рідну землю хмурої листопадової часом і мимоволі розплакався. Він почув рідне німецьке мовлення. Маленька дівчинка з арфою співала тужливу пісню про ськорботне земне життя й райське блаженство.
Поет же пропонує завести нову радісну пісню про рай на землі, що незабаром
Крихітка продовжувала розспівувати фальшивим голосом серцеву пісеньку, а тим часом митники копалися у валізах поета, ища там заборонену літературу. Але марне. Всю заборонену літературу він воліє перевозити в себе в мозку. Приїде – тоді напише.
Перехитрив митників.
Перше місто, що він відвідав, був Аахен, де в древньому соборі спочиває порох Карла Великого. На вулицях цього міста панують сплін і нудьга. Поет зустрів прусських військових і знайшов,
Чомусь йому не подобається орел.
Пізно ввечері поет добрався до Кельна. Там він з’їв омлет із шинкою. Запив його рейнвейном. Після цього пішов бродити по нічному Кельну.
Він уважає, що це місто мерзенних святенників, попів, які згноїли в темницях і спалили на багаттях колір німецьких націй. Але справа врятувала Лютер, що не дозволив добудувати огидний Кельнський собор, а замість цього ввів у Німеччині протестантизм. А потім поет поговорив з Рейном.
Після цього він повернувся додому й заснув, як дитя в колисці. У Франції він частенько мріяв поспати саме в Німеччині, тому що лише рідні німецькі постелі такі м’які, затишні, пухнаті. У них однаково добре мріяти й спати.
Він думає, що німцям, на відміну від жадібних французів, росіян і англійців, властиві мрійність і наївність.
Ранком герой відправився з Кельна в Гаген. Поет не потрапив у диліжанс, і тому довелося ськористатися поштовою каретою. У Гаген приїхали біля трьох годин, і поет відразу почав їсти.
Він з’їв свіжий салат, каштани в капустяних аркушах з підливою, тріську в маслі, копчений оселедець, яйця, жирний сир, ковбасу в жирі, дроздів, гуську й порося.
Але коштувало йому виїхати з Гагена, як поет відразу ж проголодался. Отут шустра вестфальськая дівчинка піднесла йому чашку з паруючим пуншем. Він згадав вестфальськие бенкети, свою молодість і те, як часто виявлявся наприкінці свята під столом, де й проводив залишок ночі.
Тим часом карета в’їхала в Тевтобургський ліс, де херусський князь Герман в 9 році до н. е. розправився з римлянами. А якби він цього не зробив, у Німеччині були б насаджені латинські вдачі. Мюнхен мав би своїх весталок, шваби називалися б квиритами, а Бирх-Пфейфер, модна акторка, пилка б ськипидар, подібно знатним римлянкам, у яких від цього був дуже приємний захід сили.
Поет дуже радий, що Герман переміг римлян і всього цього не відбулося.
У лісі карета зламалася. Почтарь поспішив у Село за підмогою, а поет залишився один у ночі, і його оточили вовки. Вони вили. Ранком карету полагодили, і вона унило поповзла далі. Присмерком прибутку в Минден – грізну міцність.
Там поет відчув себе дуже незатишно. Капрал учинив йому допит, а усередині міцності поетові все здавалося, що він в ув’язненні. У готелі йому навіть шматок за обідом у горло не поліз. Так він і ліг спати голодний. Всю ніч його переслідували кошмари.
Ранком він з полегшенням вибрався з міцності й відправився в подальшу дорогу.
Удень він прибув у Ганновер, пообідав і пішов оглядати визначні пам’ятки. Місто виявилося дуже чистеньким і прилизаним. Там є палац. У ньому живе король.
По вечорах він готовить клістир своїй старому собаці.
У сутінках поет прибув у Гамбург. Прийшов до себе додому. Двері йому відкрила мати й просяяла від щастя. Вона стала годувати свого синочка рибою, гусаком і апельсинами й задавати йому лоськітливі питання про дружину, Францію й політика.
Поет на все відповідав ухильно.
За рік до цього Гамбург пережила велика пожежа й тепер відбудовував. У ньому не стало багатьох вулиць. Не стало будинку, у якому, зокрема, поет уперше поцілував дівчину.
Не стало друкарні, у якій він друкував свої перші добутки. Не стало ні ратуші, ні сенату, ні біржі, зате уцелел банк. Та й багато з людей теж умерли.
Поет відправився з видавцем Кампе в погребок Лоренца, щоб покуштувати відмінних устриць і випити рейнвейну. Кампе – дуже гарний, на думку поета, видавець, тому що рідкий видавець пригощає свого автора устрицями й рейнвейном. У погребке поет напився й пішов гуляти по вулицях. Там він побачив гарну жінку із червоним носом.
Вона його привітала, а він запитав неї, хто вона й чому його знає. Вона відповіла, що вона – Гаммония, богиня-покровителька міста Гамбургу. Але він їй не повірив і відправився слідом за нею в її мансарду. Там вони довго вели приємну бесіду, богиня приготувала поетові чай з ромом. Він же, піднявши богині спідницю й поклавши руку на її чресла, заприсяг бути ськромним і в слові й у пресі.
Богиня розчервонілася й понесла повну ахінею, начебто того, що цензор Гофман незабаром відріже поетові гениталии. А потім вона його обійняла.
Про подальші події тої ночі поет воліє поговорити із читачем у приватній бесіді.
Слава Богові, старі ханжі гниють і поступово дохнуть. Росте покоління нових людей з вільним розумом і душою. Поет думає, що молодь його зрозуміє, тому що його серце безмірно в любові й нехибно, як полум’я.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)