Гармонія (грецьк. harmonia – злагодженість, скріплення) – естетична категорія, яка виражає співмірність, взаємозв’язок елементів будь-якого явища, які в певній системі становлять цілісність, що має естетичну цінність. У такому широкому значенні Г. використовується для характеристики явищ об’єктивної дійсності, змісту художнього твору, його форм, взаємовідповідності між ними. Г. співвідноситься з дисгармонією, і в цьому співвідношенні виявляється відносність Г., яка є тільки моментом сталості, спокою. Тому ще Аристотель звертав увагу
Г. літературного твору виражається його композицією. І. Франко в літературно-критичних працях говорив про “ідейну гармонію” або “негармонійність” внутрішнього світу митця, його індивідуальності, з яких випливає “поетична краса” або “недоладність” твору. Заперечуючи догматично-нормативне розуміння мистецтва як “культу красоти і гармонії”, Франко обстоював процесуальність, ситуативність Г., яка конкретизується історико-літературним контекстом, станом суспільної свідомості. Проблема Г. і дисгармонії в літературі, яка відбиває багатоголосся системи персонажів чи “внутрішніх голосів”, точок зору одного героя, увиразнюється в п’єсі В. Винниченка “Дисгармонія”, в оповіданні Г. Косинки “Гармонія” тощо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)