Ідеї, висловлені Веселовським, було неможливо отримати розвитку ні з російської, ні з західноєвропейської науці як оскільки його роботи, містять цих ідей, були опубліковані, але й бо мельчавшей, переживавшей занепад науки кінця XІX і міст початку ХХ століття вони за суті були незрозумілі цілісністю концепції, й одночасно обережністю її. Форма і специфіка казки залишаються незрозумілими. Чільну увагу звернуто не так на ціле, як в Веселовського, але в частковості. У європейській науці єдина серйозна спроба вивчення поетики казки належить Жозефу
Ф. Ольденбурга в Журналі Міністерства народної освіти, 1906, жовтень). У іншому вивчалися не форма казки як така, а приватні формули казки (Бассе.
“Формули в казках”). Є роботи, присвячені троичности в казці (Узенер. “Рейн”, Ламаний.
“Троичность і достойний прийом потрійного посилення у німецькій народної казці”, Поливання. “Числа дев’ять місяців і тричі дев’ять в казках східних слов’ян”), присказкам і заключним формулам (Петч.
“Формульные кінцівки
“Деякі зауваження про роль загадки в казці”, Колесницкая. “Загадка в казці”). Всі ці роботи розширюють наше знання казки, кидають світло на частковості, але з вирішують основних питань про сутності казки і призводять до вирішенню поставленого Веселовським питання про історичних формах її як вираженні ідеології. Що сума подробиць не призводить до визначенню й розуміння органічної цілісності казки, також і для роботи І.
Вольті “Назва та ознаки казки”, де перераховано низки окремих ознак казки (прозаїчність, його присутність серед казці віршів, вступних і заключних формул тощо. буд.); автор, проте, змушений визнати, що ознаки ці нестійкі. У російській науці питання отримує певний зрушення на роботах так званої “формальної” школи.
Ідейним керівником школи був У. Б. Шкловський. Необхідно, проте, обумовити, що у фольклористиці не було формалістичної школи звичному значенні слова. Але така напрям було до вивчення літератури, і вдарило по вивченні фольклору.
Цей напрям своєї мало своїх попередників у країнах. Однією з найбільших і серйозних представників нього був А.
Ольрик. Спостережувані у народній поезії закономірності він заявив закономірностями форми і назвав їх епічними законами. Ольрик розглядає повторювані в народну творчість явища і робить ряд справді цікавих та обігу цінних спостережень.
Такі закони поступового початку (від спокою до руху) і кінця від руху до спокою, закон повторення, закон протилежності (розумна і дурень, добрий і злий тощо.
Буд.), закон од-нолинейности ходу дії та інших. Вони розуміються як самодостатні закони форми.
Це ж заявляли кандидати й російські формалісти. Так, Шкловський заперечував Веселовскому, возводящему подібність мотивів до сходству побутових і психологічних умов. “Збіги пояснюються лише існуванням особливих законів сюжетостворення” (Шкловський, 1929, 27). Фольклор не “зводиться” відповідає дійсності.
Мотив кровозмішення не свідчить про гетеризме, допомогу тварин герою щось говорить про тотемізмі, викрадення жінок на фольклорі зовсім не від свідчить про дійсному викраденні тощо. буд. Свою думку Шкловський докладніше розвиває, розбираючи роботу Зс. Міллера, присвячену казці про Дидоне, яка заволоділа землею з допомогою хитрості (вона потребує землі стільки, скільки охопити воловій шкірою, розрізає шкуру на паски й охоплює величезне простір).
Шкловський доводить, що сюжет було виникнути з звичаю вимірювати землю у такий спосіб, оскільки сюжет грунтується на обмані.
Діяльність Шкловського немає жодних спроб пояснити розвиток форми. Така спроба було зроблено у роботі У. Я. Проппа “Трансформації чарівних казок”, де процеси еволюції було зведено до редукції, амплификации, замінам, ассимиляциям тощо.
Буд. Щоправда, автор стверджує, що “казку слід розглядати у зв’язку з її оточенням, з тим обстановкою, де вона мешкала й існує. Тут найбільше значення мати нам побут і релігія”.
Але це положення не розвивається на фактичний матеріал, виходить враження, що форму для змінюється за притаманними їй самій законам. Формалістичної у вузькому значенні цього терміну є робота Р. М. Волкова. Робота присвячена колу сюжетів про “безневинно гнаних” (наприклад, про падчерки та інших.
) і будується на звіряння варіантів між собою, причому мотиви та його варіанти є такі знаками. У позначення мотивів знаками (літерами і цифрами) і складається переважно всю роботу. Позиції, у яких стояли представники цього напряму, несумісними з сучасними поглядами на сутність явищ духовної культури, з їхньої походження та розвитку.
Але це отже, сучасна фольклористика відкидає описовий принцип у науці як із технічних прийомів вивчення і фіксації явища. Інакше довелося б відкинути, наприклад, і описову граматику, і археологію у її описових частинах тощо. буд. Перебільшуючи значення форми, приписуючи їй іманентну закономірність і самодостатнє розвиток, дане протягом все-таки зіграло певну позитивну роль тим, що загострило увагу до найменш вивченій боці казки, саме – її формі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)