По не раз із пластичними подробицями описував літальні апарати легші за повітря, які не просто рухалися над морями й континентами, а й долали космічні простори. “Незвична пригода Ганса Пфааля”, “Історія з повітряною кулею”, “Melonta tauta” випереджали романи Жюля Верна (наприклад, “З гармати на Місяць”) або наукову фантастику Герберта Уеллса. Фантазія По дає іноді дивні і водночас раціональні плоди. Приміром, в оповіданні “Миза Арнгейм” він викладає теорію паркової архітектури “як мистецтва не менш прекрасного, ніж
Доводячи пишноту свого вигаданого парку до нечуваного й небаченого, він начебто творив у своїй уяві майбутні національні парки й таку казкову, хоча і комерційну, інституцію, як уславлений Діснейленд.
“Логічні оповідання” Едгара По (так він їх сам називав) були першою ластівкою жанру, який у нашому сторіччі набув нечуваної популярності. Мається на увазі класичний “детектив”. Найуславленіші його майстри і майстрині плідно вчилися в американського письменника. В автора “Вбивства на вулиці Морг”, “Золотого жука”, “Викраденого листа”, “Таємниці
Це вміння уславлених детективів, чиї імена в наш час стали узагальнюючими, з найменших спостережень робити переконливі висновки, спираючись на величезний життєвий досвід, на знання людської психології і типів поведінки людей, здебільшого соціально зумовленої, на глибоку обізнаність із різними, іноді навіть специфічними галузями науки. Створений уявою Едгара По слідчий Дюпен – безперечно літературний батько Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро, міс Марпль, Ніро Вольфа і багатьох інших великих розгадників кримінальних загадок, як і оповідач у “Вбивстві на вулиці Морг” або “Викраденому листі” – прообраз наївного Ватсона чи Га-стінгса, таких потрібних, щоб відтінити силу інтелекту своїх великих друзів-детективів. Засновник світової династії детективів Дюпен лишився неперевершеним за силою, витонченістю і блиском свого аналітичного розуму.
Може, найближчим до нього за схильністю до філософських узагальнень і вишуканих парадоксів є ще один оригінал – детектив патер Браун Честертона.
Деякі поезії та оповідання По раптом нагадують вже колись чуте, знайоме. Коли ця схожість підтверджується зіставленням з віршами чи прозою Колріджа, Гофмана чи Ірвінга, ясно, що тут виразний відгомін знайомства автора “Крука” або “Падіння дому Ашерів” з творами цих художників-попередників і його щирого захоплення ними. Не можна забувати і про разючу стилістичну перейнятливість, яка робить такими ефектними пародії По на різних літераторів. Та значно більше моментів упізнавання виникає при читанні книжок авторів, що писали після американського майстра, тобто тих, на кого він сам справив безперечний вплив.
Це символісти, неоромантики, багато письменників-декадентів й авангардистів, деякі представники експресіонізму і, хоч як несподівано це звучить, досить численний загін реалістів. Олександр Блок мав рацію, коли писав: “Світ його творчості такий широкий, що навряд чи слушно вважати його основоположником так званого символізму”. Тобто не лише символізму.
Талант По такий щедрий, що він розкидав безтурботно зерна нових ідей і художніх форм, начебто не помічаючи власного новаторства і в поезії, і в прозі. Серед тих, хто чогось навчився у нього, можна назвати Бодлера, Брюсова, Бальмонта, Блока, в одному ряді, а іншому – Марка Твена, Стівенсона, Анатолія Франса, Герберта Уеллса, а ще Оскара Уальда, Артура Конан Дойла і багатьох інших.
З роками і десятиліттями скарбниця творчості американського генія не вичерпується, вона стає ще повнішою, ще багатшою блискучими ідеями, проникненнями у таємниці світу і людської душі, художніми відкриттями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)