Для того, щоб удосконалюватись, розвиватись, виокремлюватись із ряду митців, письменнику чи поету потрібно обов’язково еволюціонувати в манері свого письма. Пізніше літературознавці будуть визначати феномен того чи іншого письменника, і обов’язково зазначать його нововведення і охоплення нових просторів творчості.
Панас Мирний – це унікальна особистість, яка відчула всі лани творчої діяльності, адже він спробував і малу прозову творчість, і психологічні романи великого об’єму, і драматургію, і поезію, і навіть переклади і
Отже, спочатку розглянемо еволюцію жанру у творчості Панаса Мирного. Коли Панас Якович Рудченко служив у містах Полтавщини, розпочалась його літературна праця та фольклористична діяльність. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках “Народные южнорусские сказки” (1869, 1870) та
“Чумацкие народные песни” (1874). Для Панаса його старший брат І. Білик був зразком. Рудченко ще активніше почав займатись
Починав Панас Мирний свою особисту творчість з найпростіших жанрів. Перші його твори – вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”. Свою творчість Панас Мирний розпочав з поезії.
Поетична спадщина нараховує близько 300 віршів. Поезія Мирного становить інтерес для дослідників, тому що доповнює його пошуки слова, але вона ніяк не може стояти на рівні з його прозою.
Творча особистість Мирного не буде окреслена повністю без його перекладацької праці. Перекладав твори Пушкіна, Лермонтова, Островського, Шекспіра та ін.. Користуючись характерною для українських дум образно-стилістичною і ритмічною системою зробив оригінальний переспів “Слово о полку Ігоревім” – “Дума про військо Ігореве”.
В історію української літератури він увійшов як автор психологічної прози, бо його поезія не дала йому великого успіху. Він створив великі полотна, що стали етапними у встановленні української прози. У 1872 він починає працю над величезним романом “Хіба ревуть воли як ясла повні?”. Відомо, що він дуже довго збирав інформацію на цей роман і 6 раз перевидавав його.
Але ще перд тим, як закінчити таку масивну роботу він видав декілька оповідань, повістей, романів: “П’яниця”, “Лихі люди”, “Повія”, “Лови”, “Морозенко”, а також драму “Лимерівна”. Отож Панас Мирний практикувався в майже всіх прозових жанрах актуальних на той час. Мало того він проявив себе як драматург (драматичні твори “У черницях”, “Перемудрив”, “Згуба” , “Лимерівна”). Сам автор не раз писав, що його п’єси не призначені для постановки на сцені.
Вони були настільки насичені психологізмом і підтекстами, що важко було те все передати звичайними діалогами. Можливо, його драматичні твори не досягли такої високої оцінки, як проза, але все-таки їх не оминуло око літературних критиків, а це вже про щось свідчить.
Нарешті у 1875 він закінчив працю над романом “Хіба ревуть воли як ясла повні?”. Цей роман приніс письменникові велику популярність. Ось так Панас Мирний еволюціонував від жанру до жанру, шукав чогось нового і приборкував старе.
Ясно, що не лише прогрес у освоєнні жанрів є великою заслугою письменника, а й диференціація тематики і проблематики.
І. Франко писав про нього, що це “сильний епічний талант”. Франко звертав увагу на його майстерність у психологічному аналізі: ” Панас Мирний – Афанасій Руденко належить до найвизначніших українських повістярів і визначних особливо влучною характеристикою дійових осіб та поглиблення їх психологією”.
Спробуємо, хоч якось підтвердити слова відомого критика і, звичайно, не розчаруватись. Ось наприклад, опис Грицька з “Повії” після невдалого для нього суду: “Лице його було червоне, люте, очі стратили свою гостру колючість і якось похмуро дивилися, немов казали: ну тепер все пропало! Скривджений і побитий він вийшов з того змагання, яке сам завів.
Ні одна його думка не справдилась. ні одна надія не звеселила….Похмурий пішов він додому.”.
Панас Мирний не виявляє позитивного чи негативного ставлення до героїв. Він, ніби, сам намагається оправдати кожного з них, тому що кожен з них за щось боровся, чогось прагнув і вважав, що це є правильно. Та все-таки автор висловлює кожним твором думку : “на що боровся на те й напоровся”.Він створює причинно-наслідкові зв’язки у творах.
Автор спонукає самого читача мислити про співіснування добра і зла у творах, про кожного з героїв.
Та якщо мислити про кожного з героїв самостійно, чи знайдете ви хоч одного повністю позитивного? Грицько, який протиставляється Чіпці, як доброзичливий і хазяйновитий теж не без погрішностей. Коли він дізнається про захоплення Христі, своєї жінки Чіпкою, то він аж ніяк не доброзичливо ставиться до Чіпки.
Він обговорює його перед жінкою, аби тільки та про Чіпку не думала.
Чіпка, взагалі герой, який створений з протилежностей в одному характері. Так само з протилежностей створений герой Петро Телепень. Його марення засновують внутрішній психологічний конфлікт.
Він не може зрозуміти, хто він і яке його призначення.
Інколи Панас Мирний дає характеристики героям для повного бачення читачем стану душі і тіла людини. Тому тут він використовує саме зовнішні характеристики з підтекстом на внутрішні переживання: “То не мати, то не жива людина, то – виходець з того світу. На кістлявих її плечах сіріє сорочка, широка-широка, мов не на неї шита; шия жовта, як у мертвяка, якось витяглася, посвічуючи своїми кістками; щоки усередину увалилися, жовтим воском узялися;очі, неначе олив’яні шаги, світили;під ними мов сині мішки висіли; кругом червоні кружала…” або опис Телепня у в’язниці “То не чоловік, а тінь чоловіча слонялася по хаті”.Таке важке психологічне навантаження йому вдавалось робити лише завдяки зовнішньому опису.
Відчутна справжня рука майстра-психолога.
Але найцікавіше, що цьому майстрові покорялись не лише такі характеристики. Мені, здається, він створив відчутно новий спосіб опису героїв завдяки їхнім думкам. Думки, звичайно, використовують багато авторів, але Панас Мирний робить це з спеціально визначеною метою.
Зображення почуттів у Панаса Мирного відбувається через авторські самоспостереження.
Внутрішні думки у героїв Панаса Мирного виходять обширні, тому охоплюють все його внутрішнє єство, а не тільки ставлення до певного явища чи ситуації. Навіть точніше кажучи, використовуючи певну ситуацію він проявляє всю сутність героя: “Вона радніша кинути його зараз і полетіти назад, у місто…А ще ж тільки сьогодні субота, до завтрього після обіду їй бути…Така журба розбирає її, так їй важко та трудно!”.Здається, Христя має радіти, що приїхала в рідне село, до рідної матері, а натомість вона сумує за містом. В такій короткій думці головної героїні автор викладає її прив’язаність до міста, її уподобання місцевих норовів, тай загалом її психологічні зміни в характері.
Разом з цим він видає суттєвий аналіз міста, де проявляється одна з найголовніших думок твору : місто псує людину. Такий лозунг прозвучав так відкрито і твердо вперше.
Висвітлюється ця думка у багатьох творах. Наприклад, у творі “Лихий попутав”, коли колишній селянин Василь( його вже зіпсувало місто) спокушає просту селянську дівчину Варку і робить її покриткою. Та лише з контексту думки героїні ми виокремлюємо безліч деталей для аналізу твору.
Проявляється проблема негативного впливу міста на селянина також у романі “Повія” . Молода дівчина Христя раз за разом “внутряє” в себе всі правила міста.
Цілу естетичну програму Панаса Мирного можна уявити як програму на реалістичний тип творення. Завдяки творчості Нечуя-Левицького і Панаса Мирного відбувається становлення нового стилю художнього викладу – об’єктивного типу розповіді, тобто розповідь відбувається не від імені якогось персонажа, а розвивається об’єктивно.
Створюючи свої твори, Панас Мирний обирає такий стиль, щоб було враження, що автор не включається у план розповіді. Він уникає суб’єктивних висновків та оцінок. Це про те, що я зазначала вище, що йому непотрібне особисте негативне чи позитивне ставлення до героїв. Він хоче, щоб читач сам вчився аналізувати і мислити.
Створювати твори для аналізу набагато важче, але вони набагато літературно цінніші.
Панас Мирний, порівнюючи у творі “Хіба ревуть воли як ясла повні” пореформене становище селянства і за часів кріпацтва, висловлює думку про те, що між ними немає суттєвої різниці. Мабуть, з цією метою в творі автор використовує прийом – повернення із сучасності в минуле, який називається ретроспекція. Цей прийом наглядно бачимо на прикладі твору “Лихі люди” чи “Хіба ревуть воли як ясла повні”. Петро Телепень у своїх мареннях повертається у дитинство і у юність. Автор робить це для того, щоб яскравіше показати еволюцію людських характерів з самого початку їхнього зародження.
Ретроспекція відчувається всередині тих соціальних явищ, які формують характери. Завдяки протиставленню він вимальовує картину відмінності села і міста, панів і кріпаків. Для виявлення головної ідеї твору про псування містом і протиставлення його селу, можна навести таку цитату: ” Сумно позирнув він крізь пил та куряву на людську біганину, на чудний гук міста.
Не спить воно, та ще й не збирається спати…Почалося окреме городське життя – життя ночі…Село не знає його, бо не знає і тії страшенної задухи, що здіймається удень з кам’яних вулиць…”.
У романі “Повія” навколо історії грунтуються характери, які становлять цілісну картину царського суспільства другої половини 19 століття. Тут збирач податків Грицько, селянин середнього достатку Карпо, міський крамар Загнибіда, земський глава Колісник, нащадок старшинського роду Лошаков, чиновник Проценко та багато інших. Такий літературний спосіб -зображення всього суспільного ладу через становище героїв твору, автор використав дуже уміло і по-новому.
Короткі історії про кожного з них свідчать про процес розвитку кожної особистості, на основі чого світ постає цілісною картиною буття, розвиваючись за своєю внутрішньою логікою.
Іноді він звертається до першої особи, як у повісті “Лихі люди”. Він звертається до свого головного героя: “Чи ти чуєш, Петре, хто тебе питає? Чи ти бачиш, хто за сотню верстов, по дощу, лихій годині, примчався до тебе, не спавши і не прилягавши й на часину, не з’ївши крихти хліба, з того безталанного часу, як тяжка звістка дійшла до її вуха?”.
Таке звернення є дуже своєрідним і цікавим. Автор настільки повірив у свого героя, що співпереживаючи йому, намагається витягнути його з цього лиха.
Ще однією характерною рисою творчої манери письма Панаса Мирного є сни. Сон – це своєрідний місточок до предметного зображення сфери думки: сни Чіпки, сни Христі, сни Петра Телепня. Письменник протискається у підсвідомість. Коли Чіпка бачить свої сни, то вони починають вести внутрішній психологічний конфлікт з самим собою, бо то є відображення його іншого “Я”.
Воно є не краще і не гірше, а просто інше. Герой відчуває роздвоєння свого характеру, і тому страждає від жахливого болю, що супроводжується сумнівами і попріканнями. Здається, ніби сам автор карає свого героя.
Завдяки причинно-наслідковим зв’язкам у творі автор карає своїх героїв тяжкими перешкодами у їхньому житті. Він грається їхніми життями, як ляльками. Петро Телепень бачить у снах дитинство, маму, юність, своїх товаришів. Сни Телепня скоріше всього виступають як марення і ці марення теж крають йому душу.
Взагалі твір “Лихі люди” можна сказати повністю побудований на таких мареннях, бо саме кістяк у творі складається з Телепневих снів. Як би не ці сни, герой залишився б “безмовний”, в тому плані, що він не приніс би ніякого сенсу, суті твору.
Та створює перешкоди автор не тільки селянам і кріпакам, а й панам. Він яскраво зображує, що пани теж люди і вони здатні не тільки знущатись і бити “зверху”, а й страждати ще більше ніж будь-хто. Олена Іванівна Загнибіда у романі “Повія” ледь витримує свою важку долю.
Чоловік постійно знущається з неї, але вона мовчить, бо знає, що буде тільки гірше. Таке своєрідне зображення багатостраждальної міщанки є також способом дидактичним для виведення головної ідеї твору. Олена теж була дівчиною з села, а тяжку долю принесло для неї місто.
Основою художнього зображення є епічність. Це не тільки зовнішня форма прояву авторської свідомості, це суть мислення письменника.
Манера прозового викладу Панаса Мирного дає нам уявлення про основні типологічні риси реалістично-психологічної прози другої половини 19 століття. Формування об’єктивної розповіді засвідчує, що в творчості письменника відбувається перехід від зображення художнього матеріалу через свідомість суб’єктивного оповідача до так званої об’єктивізації і виникнення зображення світу як епічних подій, себто створення цілісної картини дійсності.
Істоміна Юлія
(1 votes, average: 5.00 out of 5)