Далі залучаються інші матеріали. “Повертаючись до малорусской казці, ми ясно бачимо тепер основний міфічний її мотив. Івась – істота потойбічного світу, вона живе на воді, в човнику і повертається до принесений Гусем-Лебедем. Але міфічне кревність його вже втрачено у пам’яті народу: він син не Русалки чи якийсь там речей Діви – білої лебеді, а простий смертної; і гусь-лебедь, хоча розуміє її речи,-уже не брат йому. Індоєвропейське походження сюжету підкріплюється посиланням на споріднений сюжет в “Сказанні про Бишме” в “Махабхараті”,
317). У цьому дослідження закінчується. Казковий Івась виявляється далеким нащадком індоєвропейського водяного божества.
Цей етюд типовий для Буслаєва та її школи. Недоліки його методу цілком очевидні: зіставлення цілих сюжетів і взаємна доповнення якою-небудь однієї деталі сюжетів, крім цього деталі які
Е. слабка техніка порівнянь; розташування явищ в мнимоисторическом порядку; прагнення скрізь побачити й розкривати міфічну давнина.
Так вважає, що сказання про рыцаре-лебеде – давня казка, оскільки він є у віршованій, т. е. для Буслаєва, билинної формі. “Сказання про Бишме” в “Махабхараті” ще древнє, оскільки тут діють вже божества, т. е.
Міфічна форма нібито збережена в чистому вигляді. І, тим щонайменше роботи Буслаєва над казкою – величезний крок уперед. Твердження релігійного походження казки принципово бракує заперечень. Буслаев ступає шлях не відстороненого, а історичного тлумачення, котрій він застосовує порівняльний метод.
Для з завдань наука ще мала ні достатню кількість матеріалу, ні досить відточеним зброєю порівняльних зіставлень. А самі собою роботи Буслаєва є справжню науку у початковій стадії його розвитку. За інших етюдах Буслаев слід тому ж прийому, розкриваючи міфічний прообраз дійових осіб казки, т. е. найперші божества.
Ось він робить помилку, довіряючи номенклатурі казки. Тож якщо в словацької казці дівчину, вигнану мачухою до лісу, зустрічають дванадцять старих, що уособлюють 12 місяців, то Буслаев бачить у них пізнішу форму найдавніших божеств.
Більше переконливо трактує він назви деяких днів тижня, отримали імена святих (св. Мати П’ятниця, св. Мати Середа та інших.
) бачачи тут нові позначення старих божеств, якими іменувалися дні, як і німецькою мовою п’ятниця (Freіtag) – під назвою богині Фреи. Він відшукує сліди древньої релігії скрізь, де може бути. Однооких велетнів він, слідуючи Вільгельму Гримму, вважає уособленням сонця (сонце – очей).
У долі казкового героя Флоріана, розтерзаного водяними дівами і знову активного, він (і безпідставно) бачить якісь сліди чи відповідності міфу про пошматованому і велелюдному Вакхе і відродженому Осирисе. Кілька етюдів Буслаев присвячує дівам – прорицательницам і вершительницам доль й встановлює їх зв’язку з дівами долі, пряхами, мойрами.
І знову ми повинні визнати, що ця аналогія не позбавлена підстав. Він вивчає казками слов’янських рожаниц і вив, російських русалок.
Коло її інтересів надзвичайно широкий. То як він залишає область власне казки і піддає вивченню ставлення до волках-оборотнях, те й тут вміє зібрати цікавий матеріал і час виявляють деякі правильні аналогії. Отже, напрям робіт Буслаєва було правильним це має вважатися науковим.
Але ми бачимо, що ААЯ його побудов ще вистачало надійних матеріалів і зокрема, конкретних матеріалів етнографічного характеру і з історії вірувань. Основне його помилка зводилася до того, що вони людям первісного суспільства він приписував віру в богів, яку нині вважає найдавнішої формою релігійних вірувань.
Згодом Буслаев повернувся вкотре до казці у блискучій статті “Перехожие повісті й оповідання”, та про ній ми скажімо трохи згодом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)