Ернест Хемінгуей За річкою, в затінку дерев Перекладач: Кіра Сухенко і Нінель Тарасенко Джерело: З книги: Ернест Хемінгуей. Прощавай, зброє; За річкою, в затінку дерев: Романи. – Київ.: “Дніпро”, 1985
Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com Розділ І Вони вирушили ще за дві години до світанку, і спочатку не доводилося ламати кригу в каналі, бо попереду пливли інші човни. В кожному човні, невидимий у темряві, стояв на кормі весляр з довгим веслом; чути було тільки плюскіт води. Мисливець сидів на стільчику, прилаштованому до скриньки
П’ятий звернув у бічний канал. Урешті й шостий човен повернув на південь, у неглибоку лагуну, вкриту суцільною кригою. Вночі раптом ударив мороз без вітру і міцно скував воду.
Лід пружно вгинався під натиском весла, потім різко й лунко тріскався, наче скляна шибка, але човен посувався
Над головою лопотіли крильми качки, а в човні шаленів собака. З півночі долинав тріск криги, яку ламали інші човни. – Обережніше,- попередив весляр з корми. – Не перекиньте човна. – Я вмію, – відказав мисливець. Він узяв з рук човняра довге весло і перевернув його лопаттю догори.
Потім нахилився вперед і пробив держаком кригу. Держак уперся в тверде неглибоке дно. Мисливець наліг на лопать весла, тримаючи його обома руками, потяг на себе, потім відштовхнувся так, що весло опинилось поруч із кормою, а човен посунувся вперед, ламаючи кригу. Крига тріскалась, неначе дзеркальне скло, і човняр на кормі пропихав човен в утворений прохід.
Трохи перегодя мисливець – тепло вдягнений, він уже впрів від важкої роботи – спитав човняра: – А де ж наша бочка? – Ліворуч. Посеред сусідньої затоки. – То, може, пора звертати?
– Про мене. – Що це за балачка – “про мене”? Ви ж повинні знати, яка тут глибина.
Вистачить, щоб наш човен пройшов? – Вода спала… Хто його знає? – Треба поспішати, а то й розвидниться. Човняр мовчав.
“От лобуряка,- подумав мисливець,- Дарма, допливемо. Ми пропливли вже дві третини, та як тобі ліньки розбивати лід, щоб можна було підбирати качок, то це вже паскудство”. – Моторніш, телепню! – сказав він по-англійському. – Що? – перепитав човняр по-італійському. – Кажу, що треба поспішати.
Скоро вже розвидниться. I справді, вже розвиднилось, коли вони дісталися до великої дубової бочки, вкопаної в дно лагуни. Бочку оточував положистий земляний вал, обсаджений осокою й рогозом; мисливець обережно ступив туди й почув, як під ногами з хрускотом ламаються мерзлі стеблини.
Човняр дістав із човна стільчик зі скринькою для патронів і передав мисливцеві; той нахилився й поставив його на дно бочки. Мисливець – у високих чоботях та в старій військовій куртці з нашивкою на лівому рукаві (ніхто не знав, що та нашивка означає) і зі світлими цятками від зірочок на погонах – заліз у бочку, і човняр подав йому обидві рушниці. Обіперши рушниці об клепки бочки, мисливець почепив другий патронташ між ними на два гачки, забиті для цього, а тоді прихилив рушниці з обох боків до патронташа. – Вода є? – спитав мисливець човняра. – Нема,- відказав той.
– А з лагуни можна пити? – Ні. Захворієте. Мисливець утомився, ламаючи кригу, йому хотілося пити, і він почав був сердитись, але стримався.
– Може, допомогти вам ламати кригу і ставити вабці? – Не треба,- відповів човняр і люто попхав човен на кригу. Човен рушив, а крига лунко затріщала.
Човняр почав гатити по ній веслом, а потім заходився шпурляти на всі боки вабці. “Що це на нього найшло? – подумав мисливець.- Ото лобуряка. Всю дорогу я працював, як віл, а він ледь-ледь веслом ворушив. Чого він казиться?
Йому ж за це заплачено!” Він приладнав стільчик так, щоб можна було повертатися на всі боки, розпечатав пачку патронів і переклав їх у кишені, потім розпечатав ще одну й залишив напохваті, в патронташі, Перед ним у сірому світлі світанку простягалась ніби скляна поверхня лагуни, на ній чорнів човен, а в ньому стояв високий кремезний човняр, бив веслом по кризі й кидав у воду вабці, немовби хотів швидше спекатися чогось гидкого. Розвиднилось, і мисливець побачив низеньку смужку недалекої коси по той бік лагуни. Він здав, що за косою стоять ще дві бочки, потім знову тягнеться болото, а ще далі – відкрите море.
Зарядивши обидві рушниці, він прикинув на око відстань до човняра, що ставив вабці. Ззаду почувся шурхіт крил. Мисливець нахилився, схопив рушницю з правого боку, підвівся і приготувався стріляти по двох качках, які гальмуючи крильми, падали темними цятками на тлі сірого неба прямо на вабці.
Пригнувши голову, він неквапно повів рушницею і вистрелив, а потім, не дивлячись, влучив чи ні, плавним рухом підніс рушницю, цілячись трохи вище й ліворуч від другої качки, і, натиснувши курок, побачив, як вона, склавши крила, шугнула вниз на розбиту кригу, між вабці. Глянувши трохи праворуч, він угледів і першу качку – чорну цятку там же, на кризі. Він знав, що цілився як треба і в першу качку, беручи далеко праворуч від човна, та й у другу теж брав вище й ліворуч і чекав, поки качка вище злетить, тож був певен, що в човен не влучить.
Добрячий дуплет – акуратний і точний, безпечний для човна, і мисливець почував велике задоволення, заряджаючи знов рушницю. – Гей, ви! – гукнув човняр. – Чого гатите в човен? “А чорти б тебе вхопили!” – вилаявся сам до себе мисливець. – Кидайте свої вабці! – гукнув він човняреві.- Та не баріться! А я поки що не стрілятиму – хіба що просто вгору.
Човняр щось буркнув. “Не розумію, – подумав мисливець.- Він же знає мисливські порядки. I знає, що я дорогою працював не менше за нього, коли не більше. Ніколи я ще не стріляв качок так точно і обережно. Чого ж він казиться?
Адже я навіть запропонував йому разом розставляти вабці. Хай йому біс!” А човняр люто гатив веслом по кризі та кидав вабці, і в кожному його русі була ненависть. “Ні, я не дам йому спаскудити мені ранок,- казав собі мисливець.- Коли сонце не розтопить криги, багато не настріляєш. Ну, може, кілька качок – і не дам я йому зіпсувати собі полювання!
Хтозна, скільки разів ще лишилося мені полювати – не дам я зіпсувати собі цей день!” Він подивився, як жевріє небо за довгою косою, потім обернувся в бочці й глянув на замерзлу лагуну, на болото й на снігові вершини вдалині. Підгір’їв з бочки не було видно, і верхів’я підносилися просто з рівнини.
А ось і вітер дмухнув йому в лице. Він знав, що, як зійде сонце, повіє вітер, який неодмінно сполохає качок і прижене їх з моря. Човняр скінчив розкидати вабці. Вони плавали двома купками: одна – попереду й трохи ліворуч від бочки в тому боці, де мало зійти сонце, а друга – праворуч від мисливця.
Потім він кинув за борт підсадну качку зі шворкою й тягарцем; качка одразу почала пірнати, то занурюючи, то підводячи голову і хлюпаючи водою собі на спину. – А може, ще трохи оббити кригу? – гукнув мисливець до човняра.- Дуже мало місця – качки не сядуть. Човняр не відповів, але загепав веслом по обламаних краях криги.
Він знав, що обламувати кригу більше не треба. Та мисливець не знав цього і думав: “Що це в біса з ним коїться? Не дам зіпсувати мені полювання. Не дам, і край! Тепер кожний постріл, може, останній для мене, і я не дозволю якомусь там сучому синові псувати мені полювання!
Спокійна, хлопче, не треба сердитись”,- умовляв він себе. Розділ ІІ Та він уже не хлопець.
Йому п’ятдесят років, і він полковник піхотних військ Сполучених Штатів. I, щоб пройти медичний огляд за день до поїздки на полювання в Венецію, він проковтнув стільки нітрогліцерину, скільки було треба для того, щоб… він і сам добре не знав, для чого; для того, щоб пройти огляд, казав він собі. Лікар вислухав його з недовірою.
Але, змірявши двічі тиск, все ж таки записав цифри у картку. – Розумієте, Діку,- сказав він.- Це може вам завадити; при підвищеному внутрішньоочному та внутрішньочерепному тиску це дуже шкідливо. – Не розумію, – сказав мисливець, який лише намірявся стати мисливцем, а поки що з генерала став полковником піхотних військ Сполучених Штатів.
– Я ж знаю вас дуже давно, полковнику. Чи, може, це мені тільки здається, що я знаю вас давно? – Ні, не здається,- сказав полковник.
– Щось ми обидва заспівали сумної, – промовив лікар.- Тільки глядіть, не вдартеся об щось тверде та пильнуйте, щоб на вас не впала іскра, коли вже так напхалися нітрогліцерином.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)