ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ Й КОМПОЗИЦІЙНА СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНА ЧЕРНИШЕВСЬКОГО. Нетрадиційна й незвична для російської прози XIX століття зав’язка добутку, більше властива французьким авантюр-ным романам, загадкове самогубство, описане в 1-й главі була, по загальноприйнятій думці всіх исследова-телей, свого роду прийомом, що інтригує, покликаним заплутати слідчу комісію й царську цензуру. Тої ж мети служив і мелодраматичний тон оповідання про сімейну драму в 2-й главі, і несподівана назва 3-й, що на-чинается словами: Більше того, у цій главі автор,
Після цього автор, удосталь посміявшись над своїми читачами, говорить: Істина гарна річ: вона винагороджує недоліки письменника, що служить їй>. Читач здивований: з одного боку, автор явно нехтує його, зараховуючи до більшості, з яким він, з іншої начебто готовий розкрити перед ним всі карти й до того ж інтригує його тим, що в його оповіданні присутнє ще й схований зміст! Читачеві залишається одне читати, а в процесі читання на-бираться терпіння, і чим глибше він поринає в добуток, тим більшим випробуванням піддається
Так, наприклад, Чорні-Шевский харчує слабість до нанизування дієслівних ланцюжків:; обожнює по-втори: ; мовлення автора недбале й вульгарна, і часом виникає відчуття, що це поганий переклад із чужої мови: ; ; ;; ; авторські від-ступления темні, коряві й багатослівні: ; стала думати, не зовсім, а трохи, ні, не трохи, а майже зовсім думати, що важливого нічого ні, що вона прийняла за сильну пристрасть просто мрію, що розсіється в кілька днів, або вона думав що ні, не думає цього, що почуває, що це не так? Так, це не так, ні, так, так, усе твердіше вона думала, що думає це>. Време-Нами тон оповідання немов пародіює інтонації росіянці б-товой казки: На жаль, подібні приклади можна приводити нескінченно…Нітрохи не менше дратує змішання стилів: на протяже-нии одного значеннєвого епізоду ті самі особи раз у раз сбива-ются з патетично-піднесеного стилю на побутовий, фривольний або вульгарний. Чому ж російська громадськість прийняла цей роман?
Критик Скабичевский згадував: . Навіть Герцен, визнаючись, що роман, негайно обмовлявся: . З який же? Очевидно, з боку Істини, служіння до-торою повинне зняти з автора всі обвинувачення в бездарності! А тої епохи Істину ототожнювали з Користю, Користь із Щастям, Щастя зі служінням усе тій же Істині…
Як би те не було, Чернишевського важко дорікнути в нещирості, адже він хотів добра, причому не для себе, але для всіх! Як писав Володимир Набоков у романі (у главі, присвяченої Чернишевському), . Інша справа, як сам Чернишевський ішов до цього добра й куди вів. (Згадаємо, що царевбивця Софія Перовская вже в ранній юності засвоїла собі рахметовскую й спала на голій підлозі.) Нехай же революціонера Чернишевського з усією строгістю судить Історія, а письменника й критика Чернишевського історія літератури
(2 votes, average: 5.00 out of 5)