ЕМСЬКИЙ АКТ 1876 р. – мав причиною доноси Київського українофоба В. Юзефовича та інших, що зняли в офіційній російській пресі галас про сепаратистську політичну діяльність українців у “Південно-західному відділі Російського географічного товариства”. Комісія з міністрів внутрішніх справ і народної освіти, обер-прокурора синоду, шефа жандармів і Юзефовича в Петербурзі ухвалила заборониш: 1) ввіз українських книжок і брошур з-за кордону; 2) друкування і видання українських творів і перекладів у Російській імперії (крім історично-документальних
Олександр II затвердив ці ухвали. Жертвами таємного Акта, що не був опублікований, одразу ж стали збірник пісень М. Лисенка, поема В. Білого “Марко Проклятий” (за правопис “і” замість “и”), житійне оповідання про Бориса й Гліба та багато ін. Так Акт і цензурна практика повернули 25-мільйонний народ до часів середньовіччя, й, приміром, учитель Б. Грінченко змушений був “гутенбержити”,
Заборона українства 1876 р. поруйнувала культурницькі (Громади) й наукові інституції (Південно-Західний відділ Російського географічного товариства), завдала тяжкого удару україномовному друкові й усьому культурному процесові. Після послаблень на початку 80-х і в 90-х рр. та тимчасових правил 1905 р., за якими українську мову було прирівняно до “державної російської”, з 1907 р. настали нові цензурні приморозки, а 1914 р. Емський акт, ця сумної пам’яті “українська конституція” (С. Єфремов), набув чинності знову, й ним користувалися ще три роки.
Літ.: Драгоманов М. Література українська, проскрибована рядом руським // Сучасність. 1976. № 7 – 8; Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. Харків; Київ, 1930; Вернадський В. Українське питання і російська громадськість // Вітчизна. 1988. № 6.
В. Погребенник
(1 votes, average: 5.00 out of 5)