ЧУБИНСЬКИЙ ПАВЛО

ЧУБИНСЬКИЙ ПАВЛО (псевд. – Павлусь; 27.01.1839, х. Чубинського, тепер с. Нова Олександрівка Київської обл. – 26.01.1884, Київ) – фольклорист і етнограф, поет, громадсько-культурний і освітній діяч, автор слів Державного гімну.

Син дідича, навчався в Київській гімназії й на юридичному факультеті Петербурзького університету. Член Київської Старої громади. Під виливом Т. Шевченка почав писати вірші, друкувався в журналі “Основа” (1861), видав збірку “Сопілка” (1871). Як поет Чубинський – щирий лірик (вірш “До Катрусі”), співець волі

(“Сон невільника”), реаліст -“народник” із нахилом до філософування (елегія “Минулося”).

1862 р. на мотив визвольного гімну “Сербія свободна” написав слова “Ще не вмерла Україна”. Крамольний у Росії, твір був надрукований у львівській “Меті” (1863) як буцімто Шевченковий. До 1917 р. цей національний гімн на батьківщині автора переслідувався, був заборонений і за радянської влади.

Гімн П. Чубинського дав імпульс розвиткові його мотивів у поетичних творах Ю. Федьковича, В. Масляка, Б. Грінченка, І: Стешенка, І. Франка та ін.

Ще студентом почав збирати фольклор. Виступав із українознавчими

статтями в “Основі” (дописи про юридичні права селян спричинилися до набуття репутації “гайдамаки” серед землевласників). За відвідання з групою молоді Шевченкової могили, бунтарські пісні та прокламації 1862 р. без суду був засланий на Архангельщину. За завданням Російського географічного товариства вивчав північний край.

З 1869 р. під патронатом цього товариства організував експедицію в Україну (за підтримкою В. Антоновича, О. Потебні, М. Костомарова). Протягом 1860- 1870 рр. обстежив 58 повітів Київської, Волинської, Подільської губерній, українські поселення в Білорусі, Польщі й Бессарабії. Звертав увагу на малодосліджені питання народного життя (говори, економіка, постанови волосних судів), записав близько 4000 обрядових пісень. У 1872 – 1878 рр. вийшло 7 томів (близько 300 друкованих аркушів) “Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край”. У першому томі вперше докладно розглянуто народні вірування; другий том присвячено народному календареві; третій – складають 296 казок; четвертий – представив родинні звичаї й події в особистому житті українців (1943 весільні пісні).

У п’ятому томі вміщено 1884 пісні про кохання, родинні, побутові і жартівливі пісні. Цілком нові матеріали, присвячені звичаєвому праву українців, ввібрав у себе шостий том. У сьомому томі дається етнографічна й статистична характеристика нацменшин України (поляки, євреї, німці, греки, чехи, цигани та ін.), досліджується антропологія українців, їхня матеріальна культура й мова.

Ця фундаментальна праця була відзначена золотою медаллю Російського географічного товариства (1873), Міжнародної виставки в Парижі (1875), Уваровською нагородою Російської академії наук (1879).

П. Чубинський працював на керівних посадах у Південно-Західному відділі Російського Географічного товариства (1873 – 1876), що мав 192 члени, в тому числі найвидатніших діячів української науки і культури. На основі зібраних відділом матеріалів видано фольклорні збірки В. Антоновича і М. Драгоманова, І. Рудченка. Після ліквідації відділу за доносами В. Юзефовича П. Чубинського було вислано з України.

У 1876 – 1879 рр. працював у Петербурзі в Міністерстві шляхів.

Літ.: Погребенник Ф. П. Українські пісні – гімни. К., 1992; Одарченко П. В. Наукова діяльність Павла Чубинського // Одарченко Петро. Українська література / Збірник вибраних статей.

К., 1995.

В. Погребенник


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)
ЧУБИНСЬКИЙ ПАВЛО