Головним джерелом Рабле з’явилися народна творчість, живаючи фольклорна традиція, що просочує весь його роман, а також ті добутки французької середньовічної літератури попередніх двох-трьох століть, у яких народний початок виявився з найбільшою силою. Рабле почерпнув чимало мотивів і сатиричних рис свого роману з фабліо, другої частини “Романа про Розу”, з Війона, якого він добре знав, але ще більше – із серія гротескних персонажів, до яких він звертається: “філософи” різних толков, не здатні вимовити розумного слова, суддя
Перша коротка редакція “Четвертої книги героїчних діянь і мовлень Пантагрюэля”, що вийшла в 1548 р. (знову під ім’ям Рабле), також носить по зазначених причинах стриманий в ідейному відношенні характер. У ній Рабле вертається до буффонному стилю оповідання другої книги, як би прагнучи видати її за безневинну юмористику.
Фабульна канва книги – оповідання про плавання Панурга і його супутників (у тому числі самого Пантагрюэля) до що поміщається Рабле в Китаї оракулові Божественної пляшки, що повинен дозволити що мучать Панурга сумніву. Все це подорож являє собою суміш точних географічних даних (отражающих загальний інтерес до далеких плавань в епоху колоніальної експансії) з вигадливою фантастикою, що має звичайно алегорико-символічний зміст. Подорожани відвідують по черзі острів Прокурации, населений кляузниками й сутягами, острів Ка-Ремпренан (“соблюдающих католицький пост”) і сусідніми, населеними ворогами їх, Ковбасами; острова Папефигов (“показывающих татові фігу”, тобто кальвіністів) і Папиманов (“прихильників тата”); острів, де панує мессер Гастер (пан Шлунок), “перший у світі магістр мистецтв”, якому приносять рясні жертви їстівними припасами, і т. п.
Через дев’ять років після смерті Рабле під його ім’ям була видана книга, озаглавлена “Дзвінкий острів”, а ще через два роки (1564) під його ж ім’ям – повна “П’ята книга”, початком якої є “Дзвінкий острів”. Цілком ймовірно, це чорновий начерк Рабле, оброблений і приготовлений до печатки ким-небудь із його учнів або друзів.
Елементи стихійного протесту проти окремих сторін феодалізму, що втримуються у всіх цих прямих або непрямих джерелах, були підняті Рабле на рівень свідомої, систематичної критики феодального ладу й світогляду, яким він протиставили продуману й цілісну систему нового, гуманістичного світорозуміння. Більшу допомогу зробило йому в цьому глибоке знайомство з античною наукою й філософією, де Рабле знайшов багато співзвучного, що послужили йому зразком. При відсутності прямих сюжетних запозичень із древніх авторів роман Рабле насичений серйозними або напівжартівними (у стилі всього роману) цитатами з них, натяками, паралелями, прикладами, почерпнутими з античності. Все це утворить істотний шар роману, що офарблює його в цілому.
З античності в значній мірі бере початок пронизуючий його ідеал гармонійної рівноваги щиросердечних і фізичних сил, внутрішньо вільне, життєрадісне, матеріальне відношення до життя, народний по тоні, дуже сміливий і разом з тим тонкий гумор, схожий на аристофановский.
До народно-середньовічного початку сходять також багато рис художньої техніки Рабле. Композиція “Гаргантюа й Пантагрюэля”, що зводиться до вільного чергування епізодів і образів, близька композиції “Романа про Лиса”, “Романа про Розу” або “Великого заповіту” Війона. Народно-середньовічний характер має стихія гротеску, що наповнює роман. Однак ці моменти одержують у Рабле новий зміст і нове призначення.
Хаотична форма його оповідання відбиває як би вихід людини Ренесансу на дослідження дійсності, що з’являє перед ним у безлічі аспектів, що розкривається із всіляких сторін, залежно від випадкових, не підлягаючому обліку обставин. Характерна щодо цього тема III – V книг – консультації Панурга із цілим поруч порадників по тривожному його питанню й потім плавання по невідомих морях і островам. Тут позначається типове для Ренесансу відчуття безмежності миру й сил, що таяться в ньому, і можливостей.
Мова Рабле – вигадливих, повний синонімічних повторів, накопичень, ідіом, народних прислів’їв і висловів – також має своїм завданням передати все багатство відтінків, властиве ренесансному матеріально-почуттєвому сприйняттю миру, звільненому від всього пута й обмежень середньовічного світогляду. Однак поряд із цим бурхливим потоком тонів і фарб можна спостерігати в стилі Рабле величезну язикову культуру, використання всіх граматичних засобів, включення великого запасу наукових і технічних термінів, латинських або грецьких слів і виражень. Чудова та воля, з якої Рабле сполучить, відносно як ідейного змісту, так і мови, народні елементи й культурна спадщина античності
(2 votes, average: 5.00 out of 5)