Дозвольте мені познайомити вас із двома поміщиками, у яких я часто полював. Перший з них – відставний генерал-майор В’ячеслав Илларионович Хвалинский. Високий і колись стрункий, він і тепер був зовсім не старезний. Правда, ніколи правильні риси його особи небагато змінилися, щоки зависли, з’явилися зморшки, але виступає В’ячеслав Илларионович жваво, лунко сміється, позвякивает шпорами й крутить вуси.
Людина він дуже добрий, але з досить дивними звичками. Він не може звертатися з небагатими дворянами, як з рівними собі людьми, навіть
Клопотун він і жила страшний, а хазяїн поганої: взяв собі в керуючі відставного вахмістра, надзвичайно дурної людини. Хвалинский великий аматор жінок. У карти він любить грати тільки з людьми нижчого звання.
Коли ж йому доводиться грати з вищестоящими, то він сильно міняється й навіть не скаржиться на програш. Читає В’ячеслав Илларионович мало, при читанні постійно ворушить вусами й бровами. На виборах він відіграє значну роль, але від почесного звання проводиря по скнарості відмовляється
Про свій військового минулому генерал Хвалинский говорити не любить. Живе
На більших званих обідах і публічних торжествах генерал Хвалинский почуває себе у своїй тарілці. Особливим дарунком слова Хвалинский не володіє, тому довгих суперечок не терпить
Мардарий Аполлонич Стегунов схожий на Хвалинского тільки в одному – він теж холостяк. Він ніде не служив і красенем не вважався. Мардарий Аполлонич низенький, пухленький дідок, лисий, з подвійним підборіддям, м’якими ручками й черевцем.
Він хлібосол і баляндрасник, живе собі на втіху. Своїм маєтком Стегунов займається досить поверхово й живе на старий лад. Люди в нього одягнені по^-стародавньому, господарством завідує бурмистер з мужиків, а будинком – зморщена й скуповуючи баба. Гостей Мардарий Аполлонич приймає радо й пригощає на славу
Якось приїхав я до нього літнім вечором, після всеношної. Після того, як Стегунов відпустив молодого священика, почастувавши його горілкою, ми сіли на балконі. Раптом він побачив у саду чужих курей і послав двірського Юшку вигнати їх. Юшка й ще троє двірських кинулися на курей, і пішла потіха. З’ясувалося, що це кури Єрмил-кучерів і Стегунов велів їх відібрати.
Потім розмова зайшла про висілки, яким відвели погане місце. Мардарий Аполлонич сказав, що там живуть опальні мужики, особливо дві сім’ї, які ніяк не вдається вапна. На відстані я почув дивні звуки. Виявилося, це карали Васьк-буфетника, що прислужував нам за обідом
Через чверть години я попрощався зі Стегуновим. Проїжджаючи через Село, я зустрів Васю й запитав, за що його покарали. Він відповів, що покарали за справу, а такого пана, як у них, і в цілій губернії не знайдеш
(1 votes, average: 5.00 out of 5)