Життя сільських трудівників споконвіку підпорядковувалося хліборобському циклові: оранці, сіянню, жнивам, возовиці, молотьбі. І саме за такою щоденною роботою ми бачимо родину Кайдашів. Не сиділи вони без діла і тоді, коли обробили свої землі – йшли працювати на панське поле по снопи. Крім того, старий Кайдаш був добрим стельмахом і робив вози та інший сільськогосподарський реманент. За це його поважали, як будь-якого справжнього майстра.
Але також у повісті бачимо нові реалії пореформеноїдоби: щоб заплатити помірні податки, сини Кайдаша
Шинкар мав свою вигоду, а людям зробив шкоду. Важко було селянам відразу відмовити від “панського” життя, бо їх психологія формувалася ще за кріпаччини.
Але Нечуй-Левицький прагне показати не лише наслідки тяжких років поневоленії селян. Він хоче відтворити кращі традиції поетичної, працелюбної
Особливу увагу автор приділяв опису трудового життя жінок. На їхні плечі лягав великий тягар господарської роботи. Молодицям треба було дбати про одяг, це зараз ми можемо піти до магазину й купити все, що нам потрібно. А їм доводилось вибирати коноплі, мочити їх, бити, терти, сукати нитки, мотати на мотовило, виробляти полотно, відбілювати його, шити сорочки і вишивати їх.
От яким важким і довгим був і процес. Саме за такою роботою читач часто бачить Марусю Кайдашиху та її вісток. Кожній жінці хотілося, щоб полотно було тоншим, білішим, щоб сорочки були гарно вишиті.
По цьому судили на селі, чи добра вона господиня.
А помітили такі характерної деталі: і Омелько, і Маруся, й інші члени родини. завжди ходили в чистих білих сорочках, навіть на роботі, в будень, не кажучи вже про свята. Це свідчить про любов до чистоти й охайності українського жіноцтва”.
Але на цьому не закінчувалась робота селянок. Щотижня воши підмазували піч, розмальовували її півниками та квітами; чепурили хату, обсаджували подвір’я кущами та деревами. Потім пекли хліб, варили обід, страв у будняків було небагато: борщ та каша, галушки, лемішка, але вони мали бути смачними та поживними.
Тому все це мала робити майбутня дружина та ще й посаг добрий принести.
За повістю “Кайдашева сім’я” можна вивчати звичайне право українського народу. Час, коли діти мають одружуватись, визначали батьки. Вони ж здебільшого радили, кого обрати в подружжя, давали свою згоду, ходили на розглядини.
За звичаями старші сини відділялися, а молодший залишався з батьками.
Мова героїв пересипана прислів’ями, що свідчить про зв’язок твору з усною народною творчістю. Згадує І. С. Нечуй-Левицький у повісті й народну пісню. Я також є споконвічною українською традицією, без якої не обходився жоден обряд, жоден звичай, не кажучи вже про щоденні пісні, які звучали вечорами в сільських хатах чи на вулицях. Великого значення надавали селяни віруванням і забобонам. Кайдаш постився по п’ятницях, щоб не потонути (хоча насправді-таки втопився під впливом сп’яніння).
Баба Палажка щороку їла паски в Київській Лаврі, щоб потрапити до раю, Мотря саджала пшеницю для того, “щоб виявити, чи “чисте” місце під їхню нову хату”. У разі хвороби на селі зверталися до бабки-“знахарки”.
Письменник любить свій народ, свою землю, уболіває за героїв твору. Йому болить втрачена воля і потоптане почуття національної гідності. Саме цим можна пояснити поглиблену увагу І. С. Нечуя-Левицького до зображення традицій і звичаїв, духовних поривань.
Автор стверджує віру в незнищеність українських традицій, українського менталітету.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)