1. Задум роману “Війна й мир”. 2. Духовні ідеали молодого Болконского і їхній крах. 3. Пробудження героя до нового життя й даремність його мріянь.
4. Підсумок духовних пошуків князя Андрія.
В 1856 році Л. Н. Толстой починає роботу над романом “Війна й мир” про колишнього декабриста, що вертається із сім’єю в Росію через границю Але в ході роботи, автор усе більше відсував дію вглиб історії, поки зрештою не дійшов висновку, що джерела декабристського руху варто шукати в подіях війни 1812 року, коли в боротьбі із завойовниками об’єдналися
Але добуток, що вийшов з-під його пера після шести років кропіткої роботи, виявилося набагато ширше цих умовних рамок.
Воно стало розгорнутою панорамою всього російського життя, протягом п’ятнадцяти – двадцяти років. Долі окремих героїв автор уміло вплітає в загальну картину історичного процесу. Але аж ніяк не зовнішні події становлять основний зміст цього добутку Головна мета
На початку роману ми спостерігаємо його захоплення Наполеоном.
Він розчарований порожнечею світського життя, її одноманітністю й безглуздістю й нудиться спрагою діяльності Він одружений усього лише підлога року, але вже глибоко розчарований у сімейному житті й у своїй гарненькій лялечці – дружині, з якої звертається чемно, але холодно, як зі сторонньою жінкою. Ища можливості для додатка своїх сил, князь відправляє вагітну дружину до батька для того, щоб їхати в армію, чим викликає в неї щиру образу. Розпещена, звикла до обожнювання й поклоніння маленька княгиня, скривджена тим, що чоловік залишає її в такому положенні, хоча має можливість блискуче влаштувати кар’єру через її дядька, ставши флігель-ад’ютантом.
Але князь Андрій мріє про теперішню військову кар’єру, про славу. У той момент він всерйоз захоплений Наполеоном, якого вважає великим полководцем.
Він мріє пр своєму Тулонет яке принесе йому славу й допоможе піднятися. Він вірить, що породжено для подвигу У мріях він бачить, як армія попадає в скрутний стан, а він рятує її й виграє війну. Але варто помітити, що для князя Андрія прагнення до слави – це не егоїстичне спонукання, а навпаки, шляхетна потреба служіння суспільству.
Саме вона змушує Болконского підхопити падаючий прапор і кинутися вперед назустріч ворогові. От він – його Тулон, довгоочікуваний момент подвигу, про яке він мріяв Але, як не дивно, у цей момент герой не відчуває особливого щиросердечного підйому, навпаки, в очі йому кидається щось дрібне, другорядне. Потім він падає поранений разом із прапором і перестає зауважувати що-небудь навколо.
Він не помітить навіть похвали свого вчорашнього кумира – Наполеона. Він побачить лише високе небо над головою й уразиться тому, що не бачив його раніше.
І всі його мрії й честолюбні задуми здадуться Андрію Болконскому порожніми й дріб’язковими Тут, під високим небом Аустерлица відкриється йому зміст щирих цінностей і щирого щастя. Станом цього щастя для нього стає сім’я – дружина, любов до якої знову відродиться в його душі, і майбутній син. Тепер уже він уважає своє презирство й холодність до дружини жорстоким і несправедливим. Він вертається із твердим наміром усе виправити.
Але застає дружину при смерті й важко страждає від провини перед нею, від того, що “образив близьку й дорогу істоту, і знаєш, що нічим загладити не можна…
“. Після смерті дружини Болконский переконується в несбиточности своїх надій на щастя й живе тихим домашнім життям, наповненим турботою про сина. Але поступово Андрій пробуджується до нового життя И розуміє; що “життя не кінчене в тридцять один років”: Йому відкрилася нова істина.
Він хоче, “щоб не для одного мене йшло моє життя”. Він знову прагне жити для інших.
І свою роль у його пробудженні зіграла зустріч із Наташей Ростовой. Він уперше побачив неї у Втішному. І йому стало отчого-те боляче, що він зовсім чужий для цієї тоненької чорноокої дівчинки, і їй справи немає до його існування.
І от він знову в Петербурзі, у центрі підготовки цивільних реформ Тут відбувається його нова зустріч із Наташей. І після її він раптом розуміє, що його абсолютно не займає законодавча діяльність, а речі, ще вчора казавшиеся важливими, порожні й не цікаві. З Наташей зв’язане відродження його надій на щастя. Але, незважаючи на всі спроби зближення між ним і Наташей залишиться якась відчуженість.
Не випадково князівна Марья не повірить у звістку про заручини брата, а старий князь відкрито стане проти цього шлюбу й зажадає відстрочки.
А для старої графині Ростовой Болконский буде “чужим і страшним для неї людиною” незважаючи на искреннее прагнення “любити його як сина”. Наречений так і залишиться закритий і таємничий і для самої Наташи. І хоча це додасть їхнім відносинам особливу романтичність, що розділяє їхня дистанція, в остаточному підсумку розведе їх у різні сторони. Наташа, у її прагненні до волі, змінить нареченому, погодившись бігти з Анато-Лем, порожньою й егоїстичною людиною.
Князь Андрій не дуже що давно наставляв Пьера в необхідності простити розпусну й не здатну на искреннее почуття жінку, сам не може простити захоплення недосвідченій дівчині. Те, що Наташа з легкістю проміняла його на порожнього хлища, стало для нього крахом всіх ілюзій. Цей крах підсилює війна, що почалася, вторгнення в Росію французів і руйнування його рідного гнізда И от він знову в рядах армії, але він як і раніше, як би й поза загальною масою.
У момент смертельного поранення, коли поруч із ним вертиться готова вибухнути граната, князь Андрій відчуває гострий приплив любові до життя. Він із заздрістю дивиться на траву й полинь. А потім, довідавшись у закривавленому й ридаючому пораненому свого ворога Анатоля, він відчує жалю й навіть любові кнему.
Але ця абстрактна християнська любов до ворога, по суті, означає його прощання з життям.
Удержати його може лише інша любов – земна, мирська – любов до жінки, що відроджується в ньому, після нової зустрічі з Наташей Ростовой. Але в цьому двобої почуттів перемагає ідеально-абстрактна християнська любов, тобто фактично перемагає смерть. Незважаючи на всі початі спроби, Андрій Болконский так і не зміг перебороти свою відчуженість від життя, не зміг злитися з нею, як не зміг він борсатися разом із солдатами в брудному ставку.
Не захотів стати таким же “людським м’ясом”. Князь Андрій умирає не від рани По всіх медичних показниках він повинен був залишитися жити.
Але, як чуйно помітить серцем Наташа: “…він занадто гарний, він не може, не може жити…”. Герой дійсно не може жити, тому, що всі його духовні пошуки й метання в остаточному підсумку ні до чого не приводять.
Протягом всього життя він послідовно зневіряється в те, що на той момент здається йому значимим Під кінець йому відкривається єдина істина християнської любові й прощення, який намагалася навчити його князівна Марья, і яка тепер усе далі веде його по шляху ксмерти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)