Ой полем, полем килиїмським,
То шляхом битим ординським,
Ой там гуляв козак Голота.
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати1 дорогії
Три семирязі2 лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів незгожа.
А ще, правда, на козакові постоли в’язові,
А онучі китайчані3
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки4 шовкові
Удвоє, жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка5,
Зверху дірка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіє,
Козака молодого
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,
На город Килію6 поглядає.
У городі Килії татарин сидить бородатий,
По горниці походжає,
До татарки словами промовляє:
“Татарко, татарко!
Ой чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу?”
Каже: “Татарине, ой сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш”.
Каже: “Татарко!
Я тебе бачу: в чистім полі не орел літає,
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем в руки взяти
Да в город Килію запродати,
Іще
За його много червоних, не лічачи, брати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати”.
То теє промовляє – дороге плаття надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький звичай знає,
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже: “Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненьку зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?”
“Я, – каже, – важу на твою ясненьку зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килію запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних, не лічачи, набрати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати”.
То козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
“Ой, – каже, – татарине, ой сідий же ти,
бородатий! Либонь же ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже козакові віри доняв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш”.
То теє промовляв,
На присішках7 став.
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця в груди посилає.
Ой ще козак не примірився,
А татарин ік лихій матері з коня покотився!
Він йому віри не донімає,
До його прибуває,
Келепом8 межи плечі гримає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбай…
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав,
Там собі п’є-гуляє,
Поле килиїмське хвалить-вихваляє:
“Ой поле килиїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасній годині сподобило!
Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хорошії мислі мали…
І неприятеля під ноги топтали!”
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!..
Шати – багатий одяг.
Семиряга, семряга – свита з грубого полотна.
Китайчані – від слова китайка бавовняна тканина, вивезена з Китаю.
Волока – зав’язка на постолах.
Бирка – вівця, шапка з овечої шкури.
Килія, Килия – місто на одному з рукавів Дніпра
Присішки – тут стремена.
Келеп – вид холодної зброї.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
“Дума про козака Голоту” присвячена боротьбі українського народу проти татарських нападників. Події відносяться до XVI-XVII століть.
У думі козак Голота протиставляється багатому татаринові. Козак тому й названий Голотою, що він бідний, убогий. Одяг на ньому старий, обідраний.
Однак він має коня вороного й добру зброю.
Козак не займає нікого без особливої потреби, татарин перший нападає на нього.
Татарин багатий, але хижий та несправедливий.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)