Дума – ліро-епічний, віршовий твір, особливий різновид фольклорних епічних пісень, в яких оспівується героїчне історичне минуле українського народу, переважно часів визвольної боротьби, очолюваної козацтвом, або його побут і моральні переконання. Генетично думи сходять до похоронних голосінь, історичних пісень та балад, від яких у процесі суспільного розвитку виокремлюються в самостійний жанр. В широкий обіг термін “дума” ввів на початку XIX століття М. Максимович, проте перше посилання на цей термін, як і коротка характеристика означуваного
Найцінніша з них записка Станіслава Сарницького в його латинських “Анналах” у третій книзі під 1506 р. (видання 1587 р.): “Того ж часу загинули два хоробрі й войовничі брати-юнаки Струси в боротьбі з волохами. Про них іще сьогодні співають елегії, – їх називають українці (руси) думами, – які висловлюють зміст пісні сумним голосом і жестами співаків, що колишуться в один і другий бік; да навіть на їх зразок і на дудках висловлює тут і там сільський народ те саме в мелодіях – голосіннях”.
Сюди належать такі з них, як “Козак Голота”, “Самійло Кішка”, “Плач невольників”, “Втеча трьох братів з города Азова”. У побутових думах знайшли своє відображення питання моралі, родинних стосунків, соціальної несправедливості (“Удова і три сини”, “Брат і сестра” і т. д.).
Думи відрізняються від інших народно-пісенних жанрів специфічною композиційною будовою та ритмічною організацією.
Мотиви дум широко використовували відомі українські письменники (Т. Шевченко, Є. Гребінка, П. Куліш, І. Фран-ко, М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко),
Композитори (М. Лисенко, П. Сокальський, Д. Січинський, &;#924;. Вериківський), художники (С.
Васильківський, П. Мар-тинович, І. їжакевич, М. Дерегус, О. Данченко).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)