Ксавье Дюрьэ говорить тут o тім щасливому часі, коли в іспанському суспільстві ще не остигало його гаряче захоплення сценічним мистецтвом, викликане драмою герцога де Ривас Альваро або Сила Долі. Потреба в эстетических насолодах, що доставляють театром, була тоді одною із самих істотних для мадридського населення, і воно із захватом плескало Бретону де Лос Эррерос, Гарценбушу, Гутьересу, Хилю-и-Сарате, a їхній заслужений успіх підтримував шляхетне змагання між безліччю молодих письменників, стремившихся досягти популярності на поприще сценічної
У той же час, серед різних труп, були першорядні артисти, які високо тримали Прапор драматичного мистецтва й своїх блискучих дарувань неослабно збуджували ентузіазм в іспанській публіці у весь період двадцятип’ятилітнього царювання Ізабелли II. Дюрьэ часто говорить у своїх записках o геніальній грі Матильди Диес і Теодори Ламадрид, не знаючи, кому з них віддати перевага; і дійсно, рівні силоміць таланта, вони були однаково гарні, але кожна у своєму роді: Матильда, усього краще персоніфікувала Селимену з усіма відтінками її характеру, мала дуже багато загального з нашої М-elle Марс; a Теодора, незважаючи
Мадридські театри могли також пишатися багатьма талановитими акторами; але ми згадаємо тут лише o головних улюбленцях публіки, найбільш прославивших свої імена. Те були: Юліан Ромеа, Архона, Валеро, Фердинанд Оссорио, Марио й брати Каталина.
Юліан Ромеа, по перевазі комік, довго панував на іспанській сцені, викликаючи безугавні громи рукоплесканий. Це був артист цілком закінчений, що глибоко вивчив своє мистецтво у всіх його деталях: будь-який тип, будь-яка особа з нового, або стараго репертуару він втілював у собі з однаковою життєвістю й правдою, при чому його комічний талант не рідко перемінявся приголомшливим драматизмом. Мелодійний голос, прекрасно вироблена дикція, добірність і грація в кожному жесті, у кожному русі, доповнювали достоїнства цього чудового артиста.
З ним часто був разом не менш блискучий виконавець – Архона; але, маючи рівносильний талант, вони настільки відрізнялися між собою самим характером гри, що ніколи не могли затьмарювати один одного: Архона був однорідний з нашим Буфі, тоді як Ромеа належав цілком до школи кращих артистів Comedie-Francaise.
Тим часом в інших містах Іспанії, дуже багато цінителів предпочитали їм обом дона Хосе Валеро, що з’являвся спочатку на провінційних сценах. Те був дійсно видатний артист, з гарячим, жагучим темпераментом, що сильно нагадує своєю грою нашого Фредерика-Леметра; але мадридська публіка, відрізняючись, зрозуміло, більше розвиненим і тонким смаком, ніколи не розділяла цього переваги
Юліан Ромеа довго стояв на чолі артистичного товариства, що тримало тоді у своєму винятковому володінні сцену del Principe. В усі час його керування, невелике фойє цього театру постійно служило збірним пунктом кращої іспанської інтелігенції, тобто тих деяких, що залишалися вірними чистим ідеалам мистецтва й літератури в цю епоху переваги грошових інтересів. Нам особисто не раз випадало щастя зустрічатися тут і розмовляти з деякими з письменників, чиї імена коштують тепер на першому плані в нашому огляді, a серед цього вибраного кружка, де не існувало ніяких відмінностей, крім переваги таланта, Ромеа був в усій красі свого чарівної чарівності: веселим, товариським, повним одушевления й невичерпного гумору. Треба було чути, як він розповідав, наприклад, яку не будь сцену з народної арагонской життя, відтворюючи з фотографічною вірністю всі характерні риси місцевого прислівника, жестів, виражень
Фердинанд Оссорио, занадто рано віднятий смертю y драматичного мистецтва, крім великого дарування у своїй спеціальності, відрізнявся ще іншим незвичайною здатністю до живопису, теж не що мало прославила його серед мадридської публіки
У Швейцарському ресторані, де переважно збиралися актори, всі мармурові дошки столів були розмальовані їм чарівними типовими голівками, і трактирна прислуга дбайливо зберігала ці малюнки, по найсуворішому наказі відвідувачів
Там же у відомі годинники, майже щодня можна було зустріти його талановитого побратима Эмилие Марио. З підступною посмішкою на губах, він уважно придивлявся до так званим pollos. Молодики від 15 до 20 років, щоб потім з дивною подібністю зображувати їх на сцені
(1 votes, average: 5.00 out of 5)