Принципи структурного й функціонального підходу представники Празької лінгвістичної школи прагнули поширити й на вивчення проблем морфології й синтаксису. Морфологія розумілася празькими вченими як розділ теорії лінгвістичної номінації, що протиставлялася синтаксису як теорії синтагматичних способів, що вивчають сполучення слів, що виникають у результаті синтагматичної діяльності. У синтаксисі протиставлення мови й мовлення везе до розмежування речення ввисказивания.
Якщо при вивченні фонологічні питань у представників Празької
Один підхід до вивчення граматики спостерігається у В. Скалички. У своїй роботі “Про граматику угорської мови” (1935) він намагається досліджувати явища граматики, використовуючи досягнення фонології. У центрі його граматичної теорії – пошуки мінімальної одиниці, що становить основу граматичної системи. Уважаючи недоведеним положення про те, що в мові існує протиставлення форми й змісту, Скаличка пропонує виділяти не морфологічний (морфему), а граматичний елемент. Наприклад, у слові кімнати
Сема є одночасно й формальним і функціональним елементом. “Такий підхід, при якому приділялася увага як формі, так у змісту язикового висловлення, – підкреслюють сучасні чеські мовознавці, – визначив подальший розвиток празьких досліджень по структурній граматиці, автори яких свідомо уникали того чисто формального, антисемантичного методу, що настільки часто використається іншими лінгвістичними групами аж до теперішнього часу”.
Більшість мовознавців уважають, що сема є не основним елементом граматичного ладу мови, а компонентом змісту морфеми
Інший підхід, що полягає в однаковості (изоморфности) фонологічного й морфологічного дослідження, був використаний Р. Якобсоном у роботі “Нарис загального вчення про відмінок” (1936). Висунуте Трубецьким поняття фонологічної опозиції, розпізнавальних ознак фонеми Якобсон застосував до аналізу граматичної системи мови, надаючи велике. значення привативним опозиціям. Розробивши вчення про загальне значення граматичної форми, Якобсон побудував свою систему граматичних опозицій і застосував її до аналізу відмінкової системи російської мови. Якобсон підкреслював, що питання про загальні відмінкові значення ставиться до вчення про слово, тому що загальне значення відмінка незалежно від його оточення, у той час як окремі (частки) значення відмінка визначаються різного роду словосполученнями, тобто різними й формальними значеннями навколишніх слів.
Систему відмінків імені іменника в російській мові Якобсон представляє як сукупність трьох розпізнавальних ознак, що утворять загальне значення відмінка. Якобсон виділяє наступні ознаки, що перебувають у відносинах опозиції:
1) спрямованість – неспрямованість дії (тобто ознака вказує напрямок на предмет – винить., дат., мест. відмінки, і відсутність ознаки спрямованіст-іменита., род. і твор. відмінки);
2) об’ємність – необ’ємність дії (тобто межа участі в дії під час відсутності такої межі – народить, і мест. відмінки);
3) периферийность – непериферийность дії (т. в. указание на побічну, другорядну роль у змісті висловлення – дат., твор. і мест. відмінки, і вказівка на головну роль – іменитий., винит. відмінки).
Цікаво відзначити, що ідея встановлення основних значень відмінків і опозицій між ними не є новою в мовознавстві. В 1880 р. російський синтаксист А. В. Барсів у статті “Значення й залежність відмінків і їхнє співвідношення між собою” розділив непрямі відмінки на дві групи: 1) відмінки, що вказують на предмети, до яких спрямоване дія,- винить, і дат. (ср. ознака спрямованості в Р. Якобсона) і 2) відмінки, що позначають предмети, які коштують близько в якому-небудь відношенні до інших відмінків,- рід., твор., предл.
Усередині кожної групи А. В. Барсів протиставляє відмінки (крім прийменникового) по додаткових ознаках – першорядності й другорядності предмета (порівн. ознака периферийности в Якобсона). До надїжаків, що вказують на другорядну роль предмета, Барсів відносить знахідний і орудний, а до відмінків, що вказують на головну роль,- давальний і родовий. Таким чином, протиставлення відбувається по двох ознаках – спрямованість – неспрямованість, першорядність – другорядність.
Важко, звичайно, порівнювати концепції А. В. Барсова й Р. Якобсона за рівнем і ступенем доказу, але сама подібність ідей є знаменним “.
Третій підхід до аналізу граматичних явищ мови втримується, у роботах В. Матезиуса “Про так зване актуальне членування речення” (1947), “Основна функція порядку слів у чеській мові” (1947) і ін.; де він розробляв вчення про функціональний синтаксис. Під функціональним синтаксисом Матезиус розуміє вивчення засобів і способів об’єднання слів у реченні в рамках тієї або іншої конкретної ситуації. Матезиус висунув ідею про актуальне членування речення або функціональній перспективі останнього, що співвідносить речення з контекстом ситуації. Актуальне членування, по Матезиусу, варто протиставити його формальному, граматичному членуванню.
Якщо формальне членування розкладає склад речення на його граматичні елементи, то актуальне членування з’ясовує спосіб включення речення в предметний контекст, на базі якого воно виникає. Як основні елементи актуального членування Матезиус виділяє вихідну точку (або основу) висловлення, тобто те, що є в даній ситуації відомим або, принаймні, може бути зрозуміле з контексту, і ядро висловлення, тобто те, що мовець повідомляє про вихідну точку висловлення. Основними засобами актуального членування виступають інтонація й порядок слів
Аналіз язикових засобів з погляду виконуваної ними функції й у зв’язку з різноманітними відносинами до дійсності привів Матезиуса до розробки принципів лінгвістичної характерології, пов’язаної з типологічним (аналітичним) вивченням мов. Відмітна ознака лінгвістичної характерології Матезиус убачає в тім, що вона вводить у лінгвістичний аналіз поняття значимості й синхронних співвідношень. “Лінгвістична характерологія має справу тільки з важливими й істотними особливостями даної мови в цей момент часу, аналізує їх на базі загальної лінгвістики й намагається з’ясувати відносини між ними”. Матезиус завжди підкреслював, що системний аналіз мови може проводитися лише на строго синхронній основі й за допомогою аналітичного порівняння, тобто за допомогою порівняння мов різного типу без обліку їх родинних зв’язків
Спроба Матезиуса побудувати функціональну граматику мови з’явилася великим внеском чеських учених передвоєнного періоду в теорію й практику структурної граматики. Однак переважна увагга, що празькі мовознавці приділяли синхронному опису мови, не означало відмови від його історичного вивчення
У цілому празькі мовознавці ставилися досить дбайливо до лінгвістичної спадщини минулого. Матезиус писав, що функціональне мовознавство Празького лінгвістичного кружка є повноправним спадкоємцем школи младограмматиков, порівняльний метод яких вони доповнили порівнянням неспоріднених мов
Значення досліджень празьких мовознавців для сучасної лінгвістики
Дослідження празьких мовознавців внесли істотний вклад у сучасне мовознавство. Вироблені ними основні поняття фонології й фонологічного опису, розробка положень функціональної граматики, вивчення функціональних мов і стилів збагатили мовознавство новими підходами до вивчення мови
Класичний період розвитку Празької лінгвістичної школи закінчився на початку другої світової війни. Діяльність Празької лінгвістичної школи зіграла важливу роль в історії мовознавства. Вона зробила й продовжує впливати на розвиток світової лінгвістики. Основні ідеї не втратили актуальності й у цей час. Загальним надбанням лінгвістичної науки стало, зокрема, визнання лінгвістичної значимості елементарних фонологічних ознак ( щограють особливо важливу роль у генеративній фонології).
Широке визнання одержала “динамічна” концепція мови, обгрунтована в працях Вахека, Ф. Данеша й ін., теза про “відкритий” характері язикової системи, що включає поряд з “центральними” (системними, регулярними) також і “периферійні” елементи. У числі понять, що розвивають плідно в сучасній лінгвістиці, висунутих представниками Празької лінгвістичної школи, – поняття маркированности – немаркированности язикових одиниць. Успішно розвивають традиції Празької лінгвістичної школи сучасні дослідники функціональної перспективи речення, що поєднують відповідні результати празької школи з новітніми досягненнями у вивченні інтонації
(1 votes, average: 5.00 out of 5)