У книзі “Каррикатури й Портрети” Карлос Фронтора повторює тему “Іспанок, змальованих Іспанцями”, але повторює й дає нам яскраве зображення осіб, що населяють мадридські вулиці. У цей^-те портретах найбільше видно, наскільки автор далеко пішов від своїх іспанських собратий. Це небайдужий спостерігач, він глибоко проникає в самий зміст повсякденних фактів, обурюється несправедливим, або упередженим відношенням суспільства до тієї або іншої професії. Так він вимагає радикального поліпшення участи сільських лікарів, цих часто великодушних
Відвідавши, як турист, паризьку всесвітню виставку 1867 року, він, після повернення на батьківщину, дає захоплюючий і точний опис усього баченого, намагаючись при цьому довести своїм співвітчизникам, як помилково вони думають, що їм нема чого запозичити від інших країн
Дон Карлос Фронтора між іншим дозволив досить мудроване завдання, скласти собі забезпечене положення
Чи Винуватий час і суспільство, або ж самі ці письменники в тім, що вони так безплідно розтрачують здатності, даровані їм природою, ми не беремося вирішити, але що вони розтрачують їх задурно це, здається, факт безсумнівний
Можна глибоко шкодувати про цьому, але чи можна дивуватися? Чи не теж саме відбувається й у Парижі, де суспільство своїм схваленням і матеріальною підтримкою сприяє процвітанню журналів, що послужили зразками для всієї цієї фривольної літератури?
Не письменники створюють суспільство, a суспільство створює письменників: нехай воно, замість непристойного блазенства й легких добутків, позбавлених усякого змісти, зажадає думки, знання, почуття, істинно художнього Творчості, і ми цілком упевнені, що в Іспанії, як і у Франції, негайно з’являться літературні сили, здатні задовольнити всім цим вимогами
(1 votes, average: 5.00 out of 5)