Дисонансні рими ще називають консонансами (лат. consonans – приголосний звук від consonare – звучати в унісон), тобто неточними римами, зумовленими співзвуччям лише приголосних. Ними надто захоплювалися авангардисти, зокрема футуристи, хоч консонанси були добре відомі українській версифікації ще до них (Т. Шевченко, І. Франко та ін.), дарма що видавалися дещо екзотичними, зважаючи на евфонічний принцип української мови.
Таке досить поширене уявлення про версифікаційну фоніку нашої поезії намагається спростувати Емма Андієвська. яка цілком
Листок – за кафедру, – нові щомиті труби. – Алмазний корж, що на легкі потреби. Від смужки дійсності – самий ментол. Та час від часу отвори пирькаті, Де барвами – квадратики паркету, Де – ненароком – лінію дивацтва, – Серед скорочень нескінченний
Поетеса водночас творчо полемізує з канонічною думкою, що рими у сонеті мають бути точними; такі безперечно цікаві експерименти свідчать передовсім про її власні стильові уподобання.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)