Дидактична література (грецьк. didacticos – повчальний) – повчальні твори, яким надається художня форма для легшого сприйняття і засвоєння філософських, релігійних, морально-етичних та інших наукових знань, ідей. До Д. л. належать твори різних усталених жанрів: проповіді, житія, притчі, апологи, афоризми, байки, мораліте, міраклі, шкільна драма тощо. Природа і суспільна необхідність Д. л. виходять з передумови, що людина в житті – вічний учень (semper tiro), а обов’язок мудреця, покликаного Богом, – вчити людей, передавати їм слово правди, допомагати
З розвитком і поширенням світської літератури повчально-освітню якість перебирають на себе і такі жанри, як героїчний епос, казки, легенди, перекази, байки, прислів’я і приказки, повісті, романи, трагедії. Особливо це стосується епох Відродження, Просвітництва і таких літературних напрямів, як класицизм, сентименталізм, романтизм,
Кожна національна література має високі зразки Д. л., в яких дидактизм, повчальність є якістю образного мислення митця,” органічно випливає з фабульно-сюжетного розгортання дії (байка, пригодницька повість, роман виховання тощо). В українській літературі неприхованим дидактизмом позначені житія, притчі, діалоги Г. Сковороди, п’єси І. Котляревсього, Т. Шевченка, українських драматургів-корифеїв, збірки поезій І. Франка (“Мій Ізмарагд”), В. Самійленка, М. Рильського, М. Зерова та ін. До Д. л. належать і твори для дітей та юнацтва. Тут дидактизм виступає як творча настанова автора. Зрештою, так було і в класичній Д. л. середньовіччя.
Етична позиція мудреця, що прагне наставляти на шлях істини людей, цілком зрозуміла. Дидактизм літератури соціалістичного реалізму був формою прихованого фальшування дійсності. Дидактизм як органічна властивість художньої літератури може виступити як відповідь, що складається у свідомості читача, який уважно стежить за фабульно-сюжетними перипетіями твору.
Письменник ставить проблему і підводить читача до пошуку відповіді, а не проповідує готові істини.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)