В останні десятиріччя XIX ст. виникає літературний напрям натуралізм, який теоретично обгрунтував відомий французький письменник Е. Золя у книзі “Експериментальний роман” та в інших працях. Він і його послідовники гостро критикували увесь попередній досвід реалізму за те, що він не використовував найновіших досягнень природничих наук, був позначений рисами романтичності, високої моральності. Письменники-натуралісти ставили за мету змалювання повної, вичерпної, по-науковому об’єктивної і правдивої картини світу.
На відміну від
Принципова різниця існує і між авторськими позиціями натуралістів і реалістів. Якщо перші вивчали світ людей так, як вчений-натураліст описує, наприклад, світ комах, то другі вбачали своє завдання не лише у змалюванні, айв оцінці зображених людей і подій. Водночас слід зазначити, що натуралісти помітно розширили тематику (різноманітні аспекти побуту, фізіології людини, життя міського “дна”), сприяли подальшій демократизації літератури, зняли численні табу з соромливо замовчуваних сфер людського існування, звернулися до художнього дослідження підсвідомого і несвідомого.
Цим досвідом, часто трансформованим згідно з власною і світоглядною, і естетичною позицією, скористалися письменники XX століття – від реалістів до прихильників авангарду.
Риси натуралізму виявилися у творчості братів Гонку-рів (Франція), Г. Ібсена (Норвегія), В. Винниченка.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)