Як епос у VII ст. до н. е. поступився поезії, так і поезія у V ст. до н. е. відійшла на другий план із розквітом давньогрецького театру. Він став одним із найбільших надбань європейської та світової культури. Драма як театральне мистецтво найбільшого розквіту набула у V ст. до н. е. в одному з наймогутніших міст Давньої Греції – Афінах.
Головними жанрами у давньогрецькому театрі стали трагедія і комедія. В них поєдналися властива для епосу розгорнута дія, емоційність сольної меліки і видовищність меліки хорової.
Основою побудови драматичного
Походження афінського театру
Учені з’ясували, що витоки давньогрецької драми сягають III тис. до н. е., коли в Мікенах та в багатих містах острова Крит влаштовувалися велелюдні святкові видовища. Під час археологічних розкопок було знайдено глиняний посуд із зображеннями святкових процесій, музикантів і танцюристів. Настінний розпис будинків зберіг зображення глядачів, які сидять на підвищеннях перед площадкою, що нагадує театральну.
У
Витоками власне афінського театрального дійства стали святкові обряди, пов’язані з давнім культом бога виноградарства Діоніса. Слово театр учені вважають дуже давнім і тлумачать як місце для вшанування Діоніса.
З VI ст. до н. е. театром уже називали місце, призначене для виконання хорами урочистих пісень на честь бога Діоніса та для інсценізацій пов’язаних із ним міфів.
Культ бога виноградної лози і покровителя простолюду вшановували на приурочених йому святах – Діонісіях, що проводилися кілька разів на рік і включали урочисті дійства та народні гуляння. Урочистою частиною культу керували жерці, і полягала вона у виконанні гімнів про страждання Діоніса.
Народні гуляння, які можна порівняти з карнавалом або вертепом, також були важливою складовою Діонісій. Юрми селян уславлюваливоскресного бога. Переодягнувшись у цап’ячі шкури, вони зображували лісових та гірських божеств родючості та інсценізували міфи про Діоніса, супроводжуючи дію піснями і танцями.
Під час обряду в жертву богові приносили цапа. До речі, саме слово трагедія перекладається з давньогрецької як пісня цапів.
Із часом діонісійське дійство, яке побутувало впродовж VIII-VI століть до н. е., почало втрачати зв’язок з міфами про бога Діоніса. Давні греки оспівували в хорах уже й інших міфологічних персонажів і навіть героїв-співвітчизників. Народне дійство, запозичивши в епосу і лірики найяскравіші риси, у V cm. до н. е. з переросло в афінський театр.
Для тих, хто хоче знати більше
Образ бога Діоніса й справді є не тільки одним із найпопулярніших, а й одним із найтрагічніших у грецькій міфології. Його батьками були верховний бог Зевс та смертна жінка Семена. Громовержець Зевс приходив на побачення до своєї коханої у вигляді смертного чоловіка. Гера, ревнива дружина Зевса, вирішила помститися суперниці.
Вона підмовила вагітну Діонісом жінку попросити Зевса, щоб він явив їй усю свою велич і блиск.
Зевс виконав бажання Семени і жахнувся – він забув, що його кохана – проста смертна, і спопелив її своїми блискавками. Громовержець устиг врятувати недоношене дитя, та Гера почала переслідувати сина своєї суперниці й наслала на нього безумство.
Син Зевса поневірявся на чужині та, зрештою, зазнав жахливої смерті, роздертий на шматки титанами, але воскрес і став заступником людей, даруючи їм радість і життєву наснагу.
Основні жанри давньогрецької драми
Театр відігравав величезне значення в житті давніх греків і мав неабияку підтримку держави та меценатів. Для постановок виділялися величезні кошти на костюми, декорації та сценічні ефекти. Давньогрецькі вистави поєднували в собі спів, декламацію, танці й музику.
Причому поети були й авторами, і постановниками, й акторами.
Трагедія і комедія як драматичні жанри сформувалися у Давній Греції у V столітті до н. е. Для давньогрецьких трагедій були притаманні серйозність, урочиста декламація, монументальність образів та пишне вбрання. Катастрофічність подій і сила характерів героїв вражала уяву глядачів. В комедіях усе було підпорядковано стихії сміху, – жарти, пародії, а замість костюмів – кумедне лахміття.
В Афінах у V-IV ст. до н. е. трагедія вважалась найдосконалішим літературним жанром. Її шанували більше, ніж комедію, оскільки, на думку греків, страждання героїв твору викликало в глядачів чимале психологічне потрясіння – ка́тарсис1 і таким чином очищувало їхні душі. Також величні образи героїв трагедій ставали для афінян взірцями мужності і незламності перед важкими ударами долі.
Без вистав не обходилося жодне свято. У кожному місті був свій театр, а професійних акторів, яких називали майстрами Діоніса, дуже шанували. Видатні актори вважалися недоторканними навіть під час війни.
Траплялися випадки, коли вони ставали видатними політичними діячами, виконували особливо важливі посольські доручення.
1 Катарсис (з давньогрецької) – очищення, оздоровлення, просвітлення.
Літературний коментар
Організація он в давньогрецькій трагедії
Класичний грецький театр – це споруда під відкритим небом. У театрі для більшої видовищності та сильнішого емоційного впливу використовували різноманітні машини, за допомогою яких актори могли “літати” в повітрі та “провалюватися” в безодню; спеціальні пристрої створювали звукові ефекти (шум хвиль, вітру, гуркіт грому) та забезпечували воду, дим і вогонь.
Початково в давньогрецькій трагедії провідну роль відігравав хор, який складався з хоре́втів та заспівувача – корифе́я. Хор знайомив глядачів із розвитком сюжету твору, оплакував численні нещастя, що ставалися під час розвитку дії, радів з перемог героїв, коментував усе, що відбувалося на сцені. Поступово роль хору зменшилася, але він залишився обов’язковим персонажем грецького театру.
Грецький театр спершу був театром одного актора. Другий і третій актори були введені пізніше відповідно Есхілом і його сучасником Софоклом. Інколи на сцені з’являлися ще й ляльки, якими підміняли на певний час людину. Мати чотирьох акторів вважалося марнотратством.
Акторами могли бути тільки чоловіки, тому жіночі ролі доручали юнакам. Під час вистави використовували трагічні маски. Щоб передати почуття персонажа без використання міміки, актори мали володіти неабиякою майстерністю з декламування і виразної пластики рухів. Самих масок-настроїв, що відображали психологічний стан героїв трагедії (страждання, страх, злоба), налічувалося до 28.
До того ж маски, які закривали не тільки обличчя, а й усю голову, фарбували в певний колір, що також мало символічне значення: червоний означав гнів, жовтий – хворобу і т. под.
Ще одним завданням маски було підсилення голосу актора, що досягалося її особливою будовою. Щоб поновити порушену пропорцію між головою (маска значно збільшувала її) і тілом актора, Есхіл увів котурни (взуття на дуже товстій підошві, часом із підставками), що могли збільшити зріст актора навіть на 25-30 см.
До акторів висувалися високі вимоги: вони повинні були мати гучний голос, чітко декламувати, вміти танцювати і грати на музичних інструментах.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ДРАМА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ РІД
Драматичні твори призначені для сценічного втілення і створюються передусім для театрів. Тому автори, працюючи над твором, ураховують сценічні та акторські можливості. Якщо в романі письменник може вивести багато персонажів, розтягнути тривалість дії на роки, переносити її в різні куточки планети, то в драматичному творі, погодьтеся, зробити це важко.
Слово драма в перекладі з грецької означає дія. Драма як літературний рід відрізняється від епосу й лірики тим, що події та характери розкриваються через дію і розмови дійових осіб, а не через авторські описи.
Найбільше навантаження в драматичних творах несуть монологи і діалоги, у яких персонажі можуть висловлювати душевні переживання, своє ставлення до зображуваних подій та до інших дійових осіб. Наприклад, у трагедії Есхіла “Прометей закутий” Зевс не з’являється жодного разу, але у нас уже з перших сторінок твору виникає до нього певне ставлення завдяки характеристиці, яку йому дають герої твору, а не автор. Особа автора ніби відсутня, і здається, що дія розгортається сама по собі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)