“Театр абсурду” Ежена Йонеско

Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909-1994) увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик “театру абсурду”.

Сам Йонеско завжди говорив, що “театр абсурду” почався саме з його перших п’єс, з “Голомозої співачки”, “Стільців”, “Жертв обов’язку”. Хоча

Значнішим кроком у розвитку цього напряму Йонес ю вважав прихід у театр у 1963 році Самюеля Беккета з його славнозвісною п’єсою “В очікуванні Годо”. “Театр абсурду” був від свого

початку для Йонеско “театром боротьби”: проти буржуазного театру, який він іноді пародіював, і проти реалістичного театру. Реалізм Ионеско вважав просто “театральною школою”, стверджував, що сама реальність “нереалістична”. У буржуазному театрі Йонеско не приймав його надмірної заангажованості: надто багато уваги в такому театрі приділяється питанням економіки та політики.

Що ж нового приніс “театр абсурду”? Йонеско хотів вивести на сцену саме “екзистенціальне існування людини”, показати повноту і цілісність цього існування і водночас його глибокий трагізм, трагізм, який виникає

із усвідомлення абсурдності світу. Йонеско згадує слова шекспірівського героя: “Світ – це історія, розказана ідіотом, сповнена шуму, позбавлена будьякого смислу і значення”.

Саме таку історію хотів передати Ежен Йонеско.

У 1948 році він починає роботу над п’єсою “Голомоза співачка”. Не приймаючи ні реалістичного, ні буржуазного театру, Йонеско намагається створити певну пародію на театр взагалі. У п’єсі Йонеско є відверто пародійні елементи, які відтворюють поширені театральні штампи. Наприклад, славнозвісний монолог пожежника під назвою “Нежить”. У композиційному плані такий монолог повинен відігравати роль ключового для всього твору в цілому, але у Йонеско цей монолог – найяскравіший приклад абсурду.

Але, можливо, найважливішим є те, що “пародія на театр” виявляється і пародією на щоденне життя, дуже схоже на реальність, що викликає ненависть у обивателя.

Коли ж з’явилася найвідоміша п’єса Йонеско “Носороги”, вона була сприйнята як п’єса антифашистська. Сам Йонеско погоджувався із таким трактуванням свого твору, але й наголошував на тому, що “Носороги” – ще й п’єса, спрямована проти усіх видів колективної історії, за чим би вони не були приховані. Він досліджує саму психологію дасилля і підкорення, якому служить сучасна масова свідомість.

На прикладі Ежена Йонеско ми спостерігаємо дуже поширену розбіжність між декларацією творчості і самою творчістю. П’єси Йонеско, написані, здавалося б, за законами “театру абсурду”, переросли сам авторський задум і стали чимось більшим, ніж пародія на театр.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

“Театр абсурду” Ежена Йонеско