Дактилічна рима – співголосся слів у вірші, в яких наголос падає на третій склад від краю, нагадуючи за побудовою стопу дактиля. І. Качуровський називає Д. р. пропарокситонною), вважаючи її генетично позаукраїнською, хоча вітчизняні фольклорні джерела (фрагменти дум) спростовують такі припущення (“Плач невольників”: “Там багато війська понаджено: По два, по три укупу посковано, / По два кандали на руки покладжено”; “Маруся Богуславка”: “Та на морі синенькому. / Та на камені біленькому / Там стояла темна темниця”; чи “Самійло
Д. р. спостерігається і в доробку І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, Г. Чупринки, Юрія Клена, А. Малишка, Ганни Черінь, Б. Олександрі-ва, Є. Плужника та ін., засвідчуючи свою національну своєрідність. Наскільки органічно Д. р. виглядає в українській поезії, свідчить приклад із доробку П. Тичини: А справжня муза неомузена Там десь на фронті, в ніч суху, Лежить запльована, залузана На українському шляху.