Це поєднання в п’єсі “Ляльковий дім” має дивний відтінок. Автор зумів зобразити й подати у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему сімейного життя. У центрі п’єси – нібито щаслива сім’я: Нора і Торвальд Хельмери. Вони разом вже вісім років, мають трьох гарненьких діточок, затишний будиночок та певні статки. Нора обожнює чоловіка і дітей.
Що ще, здавалося б, треба для щастя? Але, придивившись, ми бачимо, що це щастя ніби награне, у ньому є щось штучне. Нора з дитинства мріяла, що матиме ідеальну сім’ю,
Ці мрії чомусь нагадують дитячі ігри з ляльками – у лялькових будиночках все таке ідеальне, охайне, затишне й “правильне”, як хотілося Норі. Але Нора сама була лялькою – спочатку для батька, потім для чоловіка. Чоловік називає її лише “лялечкою”, “білочкою”, “пташечкою”, опікується нею, як малою безпорадною дитиною.
Але як особистість її не сприймає. Нора – лише частина дього затишного гніздечка, майже така сама, як меблі чи фіранки. У цьому домі не живуть, а граються – в життя, у кохання, в шлюб, у людську гідність і честь.
У іграшковому буди
А коли загроза минає, ми знову чуємо його солоденькі слова. Але настає прозріння. Нора не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тому йде геть. “Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти – або принаймні повинна стати людиною”.
У творі Генрік Ібсен показав фальшиві людські цінності, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса називається “Ляльковий дім”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)