ЧиВдалося Давидову й Нагульному “підняти” моральну “цілину” гремяченцев? I Роман книга про колективізацію. II Нравственныйоблик селян. 1) піднесення морального вигляду
2) падіння морального вигляду. III Роман Шолохова мрія про щасливе Майбутнє. Перша книга роману Михайла Олександровича Шолохова “Піднята цілина” вийшла в 1932 р., друга була закінчена наприкінці 1959р.
У романі розвиваються події, які відбувалися на Доні в самий розпал колективізації. Створюючи “ідилію” колгоспного життя, видаючи бажане за дійсне, Шолохов
Починається колективізація в хуторі Гремячий Балка під керівництвом двадцатипятитысячника Семена Давидова, робітника Краснопутиловского заводу, що приїхав по заклику партії, щоб привести “селянина на пролетарському буксирі до соціалізму. Багато чого в романі здається суперечливим, але найчастіше закономірним. З однієї сторони ми бачимо, як міняється моральний вигляд козаків. Давидов намагається впливати на свідомість селян своїм власним прикладом, коли ставить рекорд на самій важкій
Після цього навіть Антип Грак, самий забитий бідністю й невдачами козак, зорав стільки ж і відчув повагу до себе. Звичайно, велика сила приклада самого керівника, людини ідейно переконаного, чесного, безкорисливого. За кілька місяців змінилася свідомість селян: стали Козаки трудитися на колгоспному полі не за страх, а за совість.
Прикладом для них служить Кіндрат Майданников, совісна й працьовита людинаа, що “колгоспній копійці упустить, а дві підніме”. З іншої сторони моральне падіння людини
Необхідність розстатися із кревним, нажитим, з тими, кого ти кормил і хто кормил тебе, обертається катастрофою миру для козаків. І як би в передчутті кінця світу, вони починають знищувати стельных корів і овець, молодняк. У сцені розкуркулювання Гаева Шолохов показав остаточне падіння людей
Біднота, що дорвалася, нарешті, до чужого добра, бешкетує. З упалого старого Лапшинова Демид Мовчун стяг валянки й наділ на себе. Ушаков рвав з рук господарки гуску доти, поки не відірвав голову. Любшин хизується в шароварах, відібраних у сусіда, а дружина Ушакова в новій спідниці, знятої з кулацкой дівки, а детишки їх одержали одежонку, можливо, з дітей Гаева.
Навіть Андрій Разметнов, голова сільради, відмовляється йти розкуркулювати, “з детишками воювати”.
“Хіба ця справа! Е Прийшли ми як вони взъюжалисьена мені ажник волосся ворохнулся! Ебабы по^-мертвому, водою відливали снохуедетей”говорить він. І так у кожній родині розкуркулених..
Так на практиці здійснювався соціалістичний гуманізм, що, відкидаючи загальнолюдські цінності, носив класовий характер любов до людини соціально близькому й ненависть до класового ворога, навіть до дітей якого не допускався жаль: “А вони нас жалували?”кричить Давидов, згадуючи своє дитинство. Нагульнов же в припадку ненависті говорить Разметнову: ” Жалуєш? Так я..тисячі станови зараз дідів, детишек, бабів..Так скажи мені, що треба їх у распыледля революції надоея їх з пулеметаевсех вирішу!” Нагульнов готовий всі проблеми вирішувати за допомогою револьвера: наганом б’є одноосібника Банника по голові, змушуючи везти своє насінне зерно в суспільну комору, іншим разом з наганом у руках обороняє колгоспна комора від бабів, що бунтують. Таким чином, грабіж, присвоєння чужого були офіційно дозволені й схвалені, давали законні підстави для прояву самих низинних почуттів і устремлінь заздрості, корисливості, даючи вихід злості, мстивості, тобто звільняючи від моральної відповідальності кожного співучасника злочину, що твориться
Це можна пояснити, але не виправдати, почасти тим, що обіг людей в іншу віру “колгосп”, що часто супроводжується насильницькими методами, вимога відмовитися від віри в бога, не відвідувати церква, що для російського народу завжди була невід’ємною частиною життя, поламало звичний стиль життя, моральні підвалини. Почасти тим, що тоді багато хто, особливо молодь, зі зброєю в руках захищаючи владу Рад, думали, що шлях у щасливе майбутнє лежить через насильство й кров. Мені здається, що ідея колективізації потерпіла не тільки фізичний, але й моральний крах
Багато чого критики зараз сперечаються, чи змінив талант Шолохову, у своєму романі він написав напівправду. Мені здається, людям властиво ідеалізувати дійсність, коли вони хочуть, щоб було як краще. Шолохов не уник цієї участи
Закінчуючи роман, Шолохов затверджує віру в нове життя, мрію про кращий: “Еза невидимою крайкою обрію червоним полум’ям опромінювалося відразу полнеба, і, будячи до життя природу, що засипає, велична й буйна, як у жарку літню пору, ішла остання цього року гроза”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)