Кабаниха належить до тих владним і сильним натурам, які усвідомлюють себе охоронницями “порядку”, споконвічних норм і правил життя: Кукушкина (“Дохідне місце”), Уланбекова (“Вихованка”), Мурзавецкая (“Вовки й вівці”), Мавра Тарасівна (“Правда – добре, а щастя краще”).
Сама собі господарка (“багата купчиха, вдо – 181 ва”), Марфа Ігнатіївна Кабанова керує будинком, опираючись на стародавній закон побуту й звичаю. “Порядок” для неї – засіб приборкання вільного життя, єдиний захист “домашнього космосу”
Старозавітною суворістю віє від побажання К. согрешившей невістці: “Живу в землю закопати, щоб вона стратилася”. Ніщо не здатне похитнути впевненість К. у правильності її життєвої філософії: ні втеча дочки з обридлого будинку, ні самогубство невістки, що вона “розтрощила”, ні раптові обвинувачення
Марні нагадування Кулигина про Бога, суддю милосердному, – К. ніяк не озивається на них. Але зате, відповідно до звичаю, “низько кланяється народу” за послугу в пошуках бідної самогубця. К. “люта”, “крута” у дотриманні “старовини” – і всі “під видом благочестя”.
Монументальний образ Кабанихи живе втілення “жорстоких вдач”, про які Борис говорить: “Я розумію, що все це наше російське, рідне, а все-таки не звикну ніяк”. К. розкривається в п’єсі як чесна й страшна у своїй послідовності захисниця безблагодатного “закону”, не проясненого християнською любов’ю. Подальшим розвитком цього образа в російської драматургії стала Васса Жеяезнова М. Горького
Кабаниха герой роману Ф. Кафки “Замок” (1926). У бідному селі, що розташувалося в підніжжя величезного похмурого Замка, один раз увечері з’являється утомлений від довгої дороги К. і просить про нічліг. Чиновник адміністрації Замка запитує його про меті прибуття, і К. пояснює, що він землемір і викликаний сюди Замком.
По телефоні чиновник зв’язується із Замком, і з’ясовується, що ніхто землеміра не викликав. Однак через якийсь час, на диво К., що прибуло в Село, види мо, з іншими намірами, його в Замку визнають
Наступного дня К. намагається встановити із Замком прямі відносини, але йому не вдається туди проникнути. Він довідається, що в цьому йому відмовлено раз і назавжди. К. одержує двох помічників, хоча роботи в нього немає. Різними шляхами К. намагається все-таки потрапити до одному із чиновників, але безуспішно.
На четвертий день К. одержує від старости села місце шкільного сторожа й незабаром довідається, що тут він також не потрібний. Жителі села бачать у К. тільки небезпечного прибульця, вони ставляться до нього недовірливо й вороже. Шість днів К. намагається знайти доступ до Замка.
З розмов з жителями села він прагне зрозуміти систему взаємин Замка й села. Але всі його зусилля розбиваються об неприступність бюрократії Замка й тупість жителів села
Мир, у якому живе К., існує під початком невидимих і незрозумілих інстанцій. Закони, за допомогою яких керують ці інстанції, недоступні для розуміння окремої людини
Чиновницький апарат всемогутній, принципи, якими він керується, невиразні. Наслідком цього стає тотальна сваволя й беззаконня. Жителі села давно вже припинили спроби зрозуміти умови свого існування, регламентованого до дріб’язків.
Живуть вони в повній покірності. К.- чужий у цьому світі, він не піддається летаргії, що захопила всіх, бореться за гідне місце в житті. Кохана говорить йому: “Ти по-детски відвертий
Твоя Природа настільки відрізняється від нашої, що нам, навіть коли ти говориш відверто, важко змусити себе повірити тобі”. Провина, що увесь час відчуває К. і яка йому самому не цілком ясна, дозволяє догадатися про справжнє призначення цієї людини. Землемір К. з “Замка” не схожий на всіх інших героїв Кафки. Не випадково в початкових варіантах оповідання в романі вівся від першої особи
Роман “Замок” залишився незавершеним. Кафка, за свідченням його друга Макса Броду, планував закінчення роману в такий спосіб: “Так званий землемір одержує принаймні хоч якесь задоволення. Він не здається у своїй боротьбі, але вмирає від виснаження. У його смертного одру збираються лкщи, і із Замка спускається постанова, у якому говориться, що домагання К. на право проживання в селі відхилені, але йому все-таки з урахуванням привхідних обставин, дозволяють тут жити й працювати”. Однак, виходячи зі світовідчування Ф. Кафки, що вважав, що “у двобої між мною й миром секундантом виступає мир”, літературознавець Г. Ріхтер робить інший висновок: “Подальший розвиток відносин між К. і його оточенням по розміщенню сил здається неможливим.
У підсумку постійних прагнень К. бути причетним до чого коштує не жагуче бажання жити в співтоваристві, а смерть”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)