У царя Дашаратхи довгий час не був спадкоємця; після багатьох жертвоприносин чоловік і жінка пануючи – Кауша-лья, Кайкейи й Сумитра народили йому чотирьох синів: Раму, Лакшману, Бхарату й Шатругх-ну. Брати росли разом і ніжно любили один одного. Р. перевершував їхньою силою, розумом і красою. Уже замолоду він робить великі подвиги, перемагаючи могутніх демонів.
Під час сваямвари – обряду обрання наречених – Сі^-тієї, дочкою пануючи Джанаки, улаштовується змагання в стрілянині з лука. Ніхто із прибулих на сваямвару не може навіть підняти
Дашаратха гаряче любив свого первістка Р. і готовий був передати йому царство, щоб самому піти в отшельничество. Але Кайкейи, молодша дружина Дашаратхи, нагадує чоловікові про те, що він обіцяв виконати трохи її бажань. Вона вимагає, щоб він передав трон її синові Бхарате, а Рама відправив на чотирнадцять років у ліс. Бхарата обурений учинком матюкай і відмовляється від царства.
Він ставить на трон сандалії Р. у знак того, що трон зайнятий. Але Р. разом з Лакшманом і Ситой, корячись волі Дашаратхи, ідуть у ліс.
Після довгих пошуків Р. за допомогою пануючи мавп Сугриви переправляється в царство ракшаса на острів Ланка, долає Равану й повертає Ситу. Герой вертається на батьківщину, вступає на престол і справедливо править, піклуючись онароде.
Така сюжетна канва епопеї, обсяг якої становить біля двадцяти чотирьох тисяч шлок (двустрочних строф). Її персонажі, долі яких так чи інакше пов’язані із самим Р., і він сам стали героями разножанрових добутків, як фольклорних, так і властиво літературних. Уже в ранній буддійській літературі, у т. зв. “Дашаратхаджанаке”, присутні практично всі основні герої “Рамаяни”. Вплив “Рамаяни” проглядається в поемах Ашвагхоши “Житіє Будди” і “Сундари й Нанда” (II в.), у Бхаси (III в.) використані епізоди про помазання Р. (“На-така про помазання” і “Натака про статуї”). Ка-лидаса (V в.) присвятив саму значну зі своїх поем “Нащадки Рагху” генеалогії династії Икшваку, переклавши зміст епопеї в п’ятьох піснях.
Багато пізніших авторів зверталися до розробки окремих епізодів або всього сюжету: наприклад, Кумарадаса (VI в.) написав поему “Викрадення Джанаки”.
Драматург індійського середньовіччя Бха-вабхути (VIII в.) двічі звертався до образа Рама в драмах “Діяння великого героя” і “Подальше життя Рами”. Якщо в “Діяннях” викладена основна канва першої частини эпо пий, то в “Подальшому житті Рами” він звертається до VII книги, що містить трагічний початок. Р. запановує й справедливо править народом.
До нього, однак, доходять слухи, що Сита за час перебування в полоні в Равани виявилася невірна. Р. коштує перед дилемою – як примирити особисте почуття любові до Ситі з його боргом правителя, зобов’язаного дотримувати моральні підвалини. Борг тріумфує, і Р. вирішує вигнати Ситу.
Коли людина зі звиті намагається удержати Р. від необачного рішення, він обриває його: “Мовчи! Не може підлим бути народ моєї столиці й країни!”
Протягом семи дій Бхавабхути оригінально інтерпретує матеріал епопеї, уводячи як активних учасників дії синів Р. Лаву й Кушу й навіть самого Вальмики, мудреця, що вже встиг скласти “Рамаяну” до епізоду воцаріння. Сьома дія натаки (драми) Бхавабхути відкривається поданням п’єси, заснованої на сьомій пісні самої епопеї. На сцені розігрується дія – тими ж персонажами, що й у самого Бхавабхути. З п’єси Р. довідається про те, що Сита в приступі розпачу кинулася в Ганг. Р. непритомніє.
Далі дія вставної п’єси нерозривно зливається із сюжетом самої “Подальшого життя Рами”. Фінали обох п’єс зливаються воєдино, але конфлікт залишається недозволеним. Дружина Васиштхи звертається до народу з питанням: чи може Сита повернутися до чоловіка? І тільки за згодою народу Сита вертається КР.
У другій половині першого тисячоріччя в процесі релігійного синтезу Р. обожнюється й навіть стає однієї із земних іпостасей бога Вишну. Поряд із цим “Рамаяна” виявилася й у різних місцевих літературах народів Індії. Найбільш значні “Діяння Рами” (XII в.) Сандхьякара Нандина, “Океан діянь” (XVI в.) Тулсидаса, “Бачит-тарнатак” (XVII в.) Гуру Говинда.
У народній традиції практично по всій Індії у вересні-жовтні щороку святкується дассера, народне пантомімічне подання Рама^-лила. “Рамаяна” була сприйнята в країнах буддійської культури – Бірмі, Тибеті, Монголії, Таїланді, Лаосі, Індонезії. В 1959 році в Центральному дитячому театрі була поставлена п’єса видного російського індолога Н. Р. Гусєвій “Рамаяна”, згодом показана з успіхом Виндии.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)