Бранці козаки

При зовсім инших обставинах попадали у бусурманську неволю Козаки. Всякий козак мав зброю і не давався живим до рук бусурманам. Тільки &;#8216; під час яких-небудь нещасливих пригод у боях, або через козацьку необачність татарам иноді щастило захопити козаків у бранці і то у дуже невеликій кількосте. Про необачність козацьку згадують де кілька дум, між ними дума про атамана Матьяша:

На усті Самарки Богу *)

Семенова, козацького Рогу

Дванадцять козаків Брацлавців небу-

Вальців

Стали козаки вечора дожидати, Стали тернові огні

раскидати, Стали по чистому полю козацькі коні пускати, Стали козацькі сідла од себе далеко

Пок идати, Стали козацькі семипьядні піщалі по

Закутках ховати… Побачивши таку необачність, старий козацький атаман Матьяш застерегає молодь: “Козаки, панове молодці! Небезпечне ви майте, Козацькі коні із припони не пускайте, Сідла козацькі під голову підкладайте, Бо се долина Кайнарськая, Недалеко тут земля татарськая”…

*) Певно Савранка, що впала в Буг.

Казацька молодь не звертає уваги на поради атамана і навіть сміється з нього, аж тут:

Не буйні вітри повівали,

Як турки яничари з чистого поля,

з

Гори в долину припали, Дванадцять козаків Брацлавців у полон

Забрали. Схожий до цього випадок оспівано у думі про Сірчиху та сіркового сина Петра. Не менча козацька необачність оспівана й у думі про Нечая, де відомий народинй бога-тирь, не зважаючи на те, що вороги були близько, пішов на ніч бенкетувати з своєю кумою.

Нарешті один з варіантів Думи про Оамійла Кішку оповідає, що й цей славний козацький гетьман дістався туркам у неволю чи не через через необачність: Ой у лузі Базавлуці там стояв курінь бурлацький. Там був, пробував Кішка Самійло, гетьман

Козацький. І мав він собі товариства сорока чоловіка, То турецьке ианя, молоде баша По Чорному морю галерою безпечне

Гуляв, До Кішки Самійла в гості прибував, Та так до їх в гості прибував, Що всіх козаків гетьманських, запорожських

На місці заставав,

Залізні пута їм подавав. Иноді траплялося бусурманам захопити козака у неволю і серод бою, та тільки у тих випадках вони здебільшого не лишали козака живого, а помщаючись, мордували на смерть. Це ствержує дума про Морозенка: Ой виїхав Морозенко за Килибердою, Ой зустрівся Морозенко з вражою ордою Ой бьєтся він три дні, три дні, три години, Ой лежить трупу, лежить орди на чотирі милі, Ой став же Морозенко да в, полі гуляти, Стали його турки й ляхи оступати, Морозенко, козаченько, як мак рос-

Пускався; Морозенко, козаченько, в неволю попався, Ой повели Морозенка на Савур могилу, Дивись, дивись, Морозенку, на свою

Вкраїну, Посадили Морозенка на тесовім

Стільці, Зняли, зняли з Морозенка з чересів

Червінці. Посадили Морозенка на жовтім пісочку. Зняли, зняли з Морозенка червону

Сорочку. Посадили Морозенка на біле ряденце

Да вийняли з Морозенка крівавеє

Серце.

З цього уривку думи видно, що захопивши славного народнього героя Морозенка, бусурмани довго знущалися з нього, виводили навіть на могилу, щоб подивився у останнє на свій рідний край, а далі зняли з живого шкуру і врешті вже вийняли з грудей серце.

Коли на суходолі козаки дуже зрідка доставалися бусурманам у неволю, то на морі те траплялося далеко частіше. Під час походів на море козаки не завжди мали змогу оборонятись. Там на своїх невеликих чайках вони були у владі могутнього, бурхливого моря. На доброму вітрі турецькі галери плавали прудчіше, ніж запорожські чайки.

Траплялося, що турки догоняли запорожців, розбивали їхні чайки гарматною пальбою і потопляли їх, а козаків, витягши з води, за-бірали у певолю. Траплялося, що турки за-стукували запорожські чайки у якомусь не придатному для козацького бою місці і брали у неволю разом з атаманом, як то трапилося з гетьманом Скалозубом у Керченській протоці; а часом і без ніякого бою хуртовина викидала запорожські чайки на турецькі береги, як про те співається в думі про бурю нн Чорному морі: Що на Чорному морі

Щось не добре починає;

Злосопротивна хвилечка,

Хвиля вставав,

Судна козацькі, молодецькі

На три части разбиває:

Першу часть вхопило

У Біларапську землю занесло;

Другу часть схопило,

У Дунай, в гирло забило;

А третя часть тут має-

Посеред Чорного моря,

На бистрій хвилі,

На лихій хуртовині потопає.

З цього уривку бачимо, що більше половини запорожських чайок хуртовина викинула на турецькі береги-у Дунайські гирла та у Біларапську землю, себ то на Анатоліиські береги, при чому козаки і там і там мусили опинитись у владі бусурман. Таким чином під час морських походів козаки діставалися бусурманам до рук сотнями, та тільки їх не завжди повертали на рабів-невольників, а часом теж замучували, Так з історії відомо1), що коли під час по ходу султана Османа II в 1621 році на Польщу він був біля Ісакчі на Дунаї, у той час біля Очакову турки захопили 18 козацьких чайок, по яких повинно було бути біля сьоми сотен козаків, та ще капитан паша Халіл пригнав до султана 200 козаків захоплених біля Козлову. Всі ті козаки були замордовані, як найлютіше: кого давили ногами слонів, кого турки набивали на гаки, кого садовили на палі.

Сам султан, переїхавши з Ісакчи у Білгород (Аккерман), часто їздив човном за лиман дивитись на мордування козаків, а часом і сам власноручно пускав у них стріли.

Так само відомо з історії, що коли після руйнування козаками Сінопу, турки захопили біля Очакову, року 1614 одну чайку з козаками у полон, то султан звелів віддати тих козаків на втіху сінопцям, а сінопці првселюдно мордували їх, як тільки знали, аж поки замучили всіх на смерть.

Хто з козаків, захоплених на морі, лишався живий, той був власністю самого султана і здебільшого віддавався на військові галери, або на державні роботи, як от: прокладання шляхів, будування мостів, крі-постів і таке инше.

Таким чином козаки складали з себе дуже незначну частину невольників, забраних з України, величезна ж більшість їх була з сел та з невеликих міст.