Данте – центральний персонаж поеми, що оповідає про всім побаченому від першої особи. Д. у поемі належить зовні пасивна роль, він немов виконує веління грізного ангела з “Апокаліпсиса”: “Іди й дивися!” Абсолютно довірившись Вергілію, Д. може лише слухняно випливати за ним, дивитися на картини жахливих мучень і раз у раз просити Вергілія, щоб той витлумачив йому зміст побаченого. О. Мандельштам в “Розмові про Данте” пише: “Внутрішнє занепокоєння й важка, неясна незручність, що супроводжує на кожному кроці невпевненого в собі,
Д. – щирий син своєї епохи, того складного переломного періоду, коли в надрах середньовічного світовідчування визрівали сходи нового розуміння життя і її цінностей. У його душі ще живі аскетичні ідеали, тому вільні, руйнуючі узи шлюбу любов Франчески до Паоло, молодшому братові свого чоловіка, він уважає тяжким гріхом.
Коли в другому колі Ада (пісня 5-я) поет чує від Франчески оповідання про їх “злощасну любов”, воно, глибоко співчуваючи коханим, не нарікає проти
Наприкінці “Нового життя”, що докладно розповідає історію його любові до Беатриче, любові, що поступово сходить від безсловесного замилування до побожного й піднесеного шанування, поет виражає надію на те, що в майбутньому зможе “сказати про неї те, що ніколи ще не говорилося ні про одній”. Дійсно, в “Божественній комедії” Беатриче з’являється перед оповідачем в образі святий, що живе в Раї, в “небесній троянді”, місцеперебуванні блаженних душ
(2 votes, average: 4.00 out of 5)