Біографія Мирного Панаса

В історії української літератури другої половини XIX століття творчість Панаса Мирного посідає визначне місце. Літературу Панас Мирний розцінював як могутній засіб боротьби проти соціального гноблення. Письменник вважав, що літературні твори повинні активно втручатися у життя, викривати ворожі, підступні дії панівних класів, нести світлий ідеал майбутнього. Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо

після Кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Галицькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хло; пець йде на власний хліб.

Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Галицькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, обіймає цю саму посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини. На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. З 1871 року Панас Рудченко живе

і працює в Полтаві, обіймаючи різні посади в місцевій казенній палаті.

Його зовсім не приваблювала чиновницька кар’єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов ‘язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні матеріали в “Пол-тавских губернских ведомостях”, друкувався в “Основі”, а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі “Правда” з критичними статтями. Панас Мирний почав писати хуДожні твори в середині 60-х років, коли селянство після скасування кріпаччини одержало “голодну волю”. Чотири пореформених десятиріччя’- суцільний процес повільного болісного вмирання. Селяни постійно недоїдали і під час неврожаїв десятками тисяч умирали від голоду та епідемій.

Ці жахливі Події знайшли свій відбиток у творах П. Я. Рудченка. Перші твори письменника (вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”), підписані ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі “Правда” в 1872 році. У цьому журналі 1874 року побачили світ нарис “Подорож од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”, а в 1877 році в Женеві з’являється повість “Лихі люди”, яка стала помітним явищем у літературному процесі. У повісті вперше було показане розмежування в середовищі інтелігенції. Письменник сміливо наголошував, що “лихі люди” то не революціонери, а ті, хто намагається врятувати занепадаючу систему.

Ще 1876 року в співавторстві з братом Іваном Біликом Панас Мирний закінчив роботу над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Того ж року твір подано до цензури, але в зв’язку з так званим Емським указом 1876 року цей твір не був опублікований і теж вперше з’явився в Женеві у 1880 році. У другій половині XIX ст. болючі проблеми, що бентежили царську Росію, знайшли своє відбиття в творах російських письменників (“Що робити?” М. Чернишевського, “Кому на Русі жити добре?” М. Некрасова та інші). Ці твори порушували життєво важливі теми, викривали експлуататорський характер класового суспільства дореформеного і особливо пореформеного періоду, закликали до боротьби і пошуку виходу із тяжкого становища, намагаючись дати відповідь на одвічні питання: хто винен у цьому становищі? і що робити?

Свій найвизначніший роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” автор задумав ще 1872 року під час подорожі від Полтави до Гадяча. Тогожроку він написав повість “Чіпка”. Пізніше вона була доопрацьована у співавторстві з Іваном Біликом і переросла у багатоплановий роман “Хіба ревуть воли, Як ясла повні?”. Тоді ж письменник займається зібранням фольклорних матеріалів. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках “Народные южнорусские сказки” (1869, 1870) та “Чумацкие народные песни” (1874).

Незважаючи на те що в 70-80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, у зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном. Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху “Рада”, виданого М. Старицьким у 1883-1884 рр., публікуються перші дві частини роману “Повія” та два оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”. 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника “Збираниця з рідного поля” та комедія “Перемудрив”. Одночасно твори Панаса Мирного продовжують з’являтись і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як “Лови”, “Казка про Правду та Кривду”, “Л имерівна”, переспів “Дума Про військо Ігореве”. Літературна творчість Панаса Мирного тісно поєднувалася з його громадською діяльністю.

Ще з 1875 року він брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка “Унія”, утвореного у Полтаві; під час обшуку в нього було знайдено заборонену політичну літературу. Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з закликами до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, співпрацює з журналом “Рідний край”, що 1905 року почав видаватися в Полтаві. У ряді своїх творів (“До сучасної музи”, “Сон”, “До братів-аасланців”) письменник відгукується на революційні події. Міцними були зв’язки Панаса Мирного з діячами української культури – Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою.

Як член комісії міської думи він взяв активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. Панас Мирний висловив глибокий протест проти заборони вшанування пам’яті Шевченка в 1914 році. Це дивно, що в 1915 р. поліція розшукує “політично підозрілу особу” Панаса Мирного.

Не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, письменник весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та, як бачимо, і для офіційних властей була таємницею. До того ж Панас Мирний був людиною виключної скромності і вважав, що треба дбати не про власну популярність, а про працю на користь народові. Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма. Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року.

Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української PCP в будинку, де жив письменник з 1903 року, створено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві письменникові було відкрито пам’ятник.