Народився Фонвізін у багатій дворянській сім’ї в Москві. Спочатку виховувався в домашніх умовах під керівництвом батька. Потім учився в гімназії при Московському університеті, а потім – на філософському факультеті того ж університету.
Уже в ранні роки пробудилися його літературні інтереси, він перевів з німецької мови байки датського просвітителя Гольберга, почав переклад вольтерівської трагедії “Альзира”. Залишив університет і визначився на службу в Колегію іноземних справ перекладачем. Згодом, з переїздом у Петербург,
Ця служба дала можливість Фонвізіну добре вивчити російські кріпосницькі порядки, реальне життя всіх станів.
У Петербурзі він зав’язав тісні відносини з театральним середовищем, тому що канцелярія кабінет-міністра завідувала імператорськими театрами. Фонвізін знайомиться з російськими драматургами В. І. Лукиним, Б. Е. Ельчаниновим, зав’язує тісну дружбу з видатним актором І. А. Дмитревским. У цей час Фонвізін створює
З 1769 року служить секретарем керівника Колегії іноземних справ Н. І. Панина, вихователя спадкоємця престолу, майбутнього імператора Павла І. Письменник прослужив у цій посаді до 1782 року й подав у відставку після того, як Микита Панин був відсторонений від справ.
У панинском оточенні зложилася певна опозиційність стосовно Катерини ІІ і її правлінню. У критичному дусі сприймалися заходи Катерини ІІ по складанню Нового укладення й робота створеної нею спеціально для цього комісії. Фонвізін бачив, як далекі були від щирого положення справ у Росії офіційні вихваляння роботи комісії й просвітительських обіцянок Катерини П. В 1777-1778 роках Фонвізін подорожує по Франції, Німеччині.
Зі своїх листів про Францію він склав книгу за назвою “Записки першої подорожі”; у ній не тільки відбивалася картина кризового стану французького суспільства, але й підносив певний урок російському самодержавству. “Записки…
” Катерина ІІ друкувати не дозволила, але вони поширювалися в копіях. На початку 1780-х років стало поширюватися в списках і інший твір Фонвізіна з різкою критикою державних установлень, що панували в Росії: “Міркування про неодмінні державні закони”. Письменник виступив проти безправ’я народу, продажу поміщиками своїх селян.
Опозиційна настроєність Фонвізіна підсилилася під впливом Пугачевского повстання.
Незважаючи на реакцію, що наступила, у країні, усе в більше оголеному виді для Фонвізіна з’являлося головне зло російського життя – кріпосне право. В 1782 році Фонвізін створив свій самий значний добуток – комедію “Недоук”, поставлену в тому ж році й надруковану в наступному, 1783 року. У московських салонах він прослил дотепною людиною й сам згодом згадував: “Досить рано з’явилася в мені схильність до сатири.
Гострі слова мої носилися по Москві… Мене стали незабаром боятися, потім ненавидіти…” (з автобіографічного, написаного незадовго до смерті, твору Фонвізіна за назвою “Щиросерде визнання в справах моїх і думках”, 1789). Фонвізін – людина різкого, дратівливого характеру, дуже безпосередній у вираженні своїх думок і емоцій.
Прожив порівняно коротке життя, повну боротьби.
Його можна назвати совістю Росії кінця XVІІІ століття
(2 votes, average: 4.00 out of 5)