Кілька жахливих випадків відбулося в їхньому будинку на очах у Герцена. Вони назавжди залишилися в його пам’яті. Випадок перший – з кухарем Лева Олексійовича Яковлева.
Людина надзвичайно працьовитий і талановитий, вона всім догодив хазяїнові – і той навіть виклопотав, як велику милість, щоб його допустили на царську кухню. “Повчившись там,- згадував Герцен,- він визначився в Англійський клуб, розбагатів, женився, жив паном; але мотузка кріпосного стану не давала йому ні покійно спати, не насолоджуватися своїм положенням”.
Зібравши
Він бажав мати у власності такий талант, він ним пишався. Освічений пан пишався живою власністю! Дивна особистість – у його повній владі!
Герцен далі з гіркотою викладає фінал цієї, взагалі ж, звичайної історії: кухар прийнявся запивати, опустився, з роботи
Глянувши на загублену людину, Герцен був уражений тим, “яка зосереджена ненависть і злість проти панів лежать на серце в кріпосної людини”. Навіть розмовляв тепер колишній кухар “зі скрипом зубів” і явно був готовий на розпачливий учинок
Другий випадок відбувся також з вини Лева Олексійовича. Одному з молодих крепостних він дозволив учитися. Здавалося б, що отут поганого? Учився він спочатку в знайомого лікаря, потім ходив на лекції в Медико-хірургічну академію й, нарешті, сам став лікарем. Закохавшись у дочку офіцера, він женився на ній, але сховав своє походження.
А за законами Російської імперії дружина здобувала права чоловіка. І от вона, дворянка, вільна жінка, придбала безправ’я, сама став кріпак. З жахом довідавшись про це, вона бігла, а доморослий фельдшер з горя став пити, витрачаючи панські гроші. “Коли він побачив, що не можна звести кінців, він 31 грудня 1821 року отруївся”. Видовище було настільки страшне, що Герцен точно запам’ятав дату
Звичайно, тут є пізніші привнесення: враження дев’ятирічного хлопчика як би распрямлени, зроблені соціально більше точними, на них наложились міркування повзрослевшего Герцена. Нам важливо не забувати, що цих вражень він ніколи не намагався забути. Вони завжди залишалися в пам’яті. Вони терзали його уяву й викликали співчуття до людей нижчих станів, що ображають.
Коли йому проказувала нянька Віра Артамоновна, що й він, ставши паном, сам буде як інші, його це обурювало. Він не хотів бути паном, не хотів, щоб із-за нього гинули люди. Враження дитинства послужили однієї із причин для розмежування Герцена із дворянами-кріпосниками.
Розмежування поки що залишалося в області почуття й ще не було чітко осмислене. Незабаром пробив годину й для більше рішучих висновків
Майже в той же час, коли корчевская кузина з’явилася в будинку Яковлевих, Герцен познайомився з Миколою Платоновичем Огарьовим. Їхня дружба зав’язувалася поволі, з роками міцніла й, нарешті, перетворилася в співдружність однодумців і соратників по боротьбі. Вони й раніше почували, що їхнє місце в житті “не з тієї сторони, з якої картеч і перемоги, в’язниці й ланцюги”. Після липня 1826 року це відчуття перетворилося у тверде переконання. “Страта Пестеля і його товаришів остаточно розбудила дитячий сон моєї душі” – так визначав згодом Герцен значення цієї події в його життя
Відбувся перелом: Герцен і Огарьов дали знамениту клятву на Воробйових горах – “присягнули, у виді всієї Москви, пожертвувати нашим життям на вибрану нами боротьбу”.
Вони ще не розуміли з усією виразністю, на що зважилися, але вибір був зроблений. Не знали вони “всієї сили того, із чим вступали в бій”, але добре розуміли, проти чого вони зважилися повстати. Відтепер і до кінця життя вони залишалися ворогами самодержавства. Саме в ньому вони побачили втілення тієї несправедливості, що ображає чисті душі: несправедливість у керуванні державою волею однієї людини; несправедливість у тім, що одні багаті, інші бідні… Все громадське життя було виткано з несправедливості; так званий порядок, лад, або режим, тримався на ній.
Вся система людських взаємин повинна бути змінена – так відтепер думали Герцен і Огарьов. Але починати треба із кріпосництва і його головної опори – самодержавства. Коли люди будуть розкріпачені, вони далі самі візьмуться за зміну своєї участи
Так починається заколотна юність Герцена. Починається мужание переконаного борця за соціальне перетворення суспільства
Бунтарство двох юнаків з “гарних” сімей не було винятковим явищем. Їхній виклик самодержавству – не донкіхотство, не безнадійна спроба домогтися справедливості. Їхня клятва на Воробйових горах відповідала духу часу. Визвольний рух у Росії не припинилося. Військовий розгром декабризму в 1825 році не означав негайного зникнення дворянської революційності.
Кращі із представників правлячого стану зберегли ідеї декабристів і розвивали їх далі.
До їхнього числа ставиться й Герцен. “Повстання декабристів розбудило й “очистило” його,- писав В. И. Ленін.- У кріпак Росії 40-х років XIX століття він зумів піднятися на таку
Висоту, що встав урівень із найбільшими мислителями свого часу”1.
Клятва вимовлена, розмежування із кріпосниками відбулося. Але щоб здійснити клятву, щоб нанести кріпосникам відчутні удари, щоб не принести себе в даремну жертву й щоб з готовності допомогти народу змогла здійснитися реальна користь, потрібно було пізнати ворога, необхідно було опанувати вмінням боротися. Герценові знадобилися ще довгі роки зосередженої праці. Пройде більше двох десятиліть, поки він підніметься на вершину філософської думки й відтіля, із цієї теоретичної висоти, зможе далеко заглянути в Майбутнє, побачити перспективу соціального розвитку Росії й людства
(2 votes, average: 3.50 out of 5)