Для того щоб не тільки час від часу, коли цього вимагають обставини, перечитувати “Ревізора”, але й щиро полюбити цю п’єсу, необхідно якнайглибше зрозуміти, якого враження домагався Гоголь від своєї комедії, про що мріяв він, віддаючи читачам і глядачам улюблений свій утвір. І перше, про що мріяв Гоголь, чого домагався він своїм “Ревізором”,- веселого, оглушливого, “світлого”, “захопленого”, як писав він сам, сміху, сміху в залах для глядачів, де йде його комедія, сміху її читачів. Загальновідомо найбільше значення, що надавав
Сміх був головною зброєю Гоголя в боротьбі з пороками суспільства; пізнати смішне в “Ревізорі” – це й значить пізнати виховні завдання добутку, висловлені тут комедийно, а не іншим яким-небудь
Однак восприемники “Ревізора” – Пушкін і Бєлінський, щирі хресні батьки комедії,- сміялися, уперше слухаючи її в читанні автора, сміялися щораз, коли знову й знову зіштовхувалися з текстом “Ревізора”. Існує запис про те, що Пушкін буквально “качався від сміху”, слухаючи, як Гоголь читав “Ревізора”, тобто бажання автора, саме так, а не що інакше читали п’єсу, повністю збіглося з емоціями ідеального слухача – Пушкіна. Варто звернути увагу, що Пушкін постійно говорить про сміх, згадуючи Гоголя, це найважливіше для нього якість нового таланта, невіддільне від соціальної сатири, “Зараз прочитав “Вечора біля Диканьки”,- писав Пушкін.- Вони здивували мене. От теперішня веселість, щира, невимушена: Складачі помирали зі сміху, набираючи його книгу. Мольер і Фильдинг, імовірно, були б раді розсмішити своїх складачів. Поздоровляю публіку з істинно веселою книгою”. “Учора Гоголь читав мені казку,- записує Пушкін у щоденнику.- “Як Іван Іванович посварився з Іваном Тимофійовичем,- дуже оригінально й дуже смішно”.
Або в іншому місці: “Усе зраділи цьому живому опису плем’я співаючого й танцюючого: цієї веселості, простодушної й разом лукавої. Як здивувалися ми російській книзі, що змушувала нас сміятися, ми, не смеявшиеся із часів Фонвізіна”.
Про комічному одушевлении Гоголя серед перших прикмет висхідної літературної зірки написав Бєлінський у своїй статті “Про росіянці повісті й повістях Гоголя”.
Природно, не один сміх, не одну веселість бачили Пушкін і Бєлінський у творах Гоголя. Кожний з них по-своєму вніс свою лепту у формування неповторної специфіки гоголівського гумору, колективно названого ними “сміхом крізь сльози”. Тут не треба навіть і з’ясовувати, хто перший сказав ці слова – Бєлінський, Пушкін або сам Гоголь. По ступені своєї участі в створенні цієї формули всі вони її автори, неї творці
Пушкін доповнив слово “веселість” словом “сльози”, коли слухав, як читав Гоголь “Мертві душі”, слухав, слухав, а потім зненацька раптом сказав: “Боже, як смутна наша Росія!” Бєлінський дописав свою формулу “комічного одушевления” другою її половиною – ” перемагаєтьсязавжди глибоким почуттям смутку й зневіри”.
Отже, “сміх крізь сльози”, але саме сміх. Спочатку сміх – сміх як изначалие задуму, основа таланта, принцип світовідчування, кут, під яким бачиться життя, спосіб подачі матеріалу дійсності
Навіть сам зовнішній вигляд письменника часів “Ревізора” – дивно радісний, веселий, усмішливий. “Зовнішній вид Гоголя був тоді зовсім інший,- пише С. Т. Аксаков, згадуючи про Гоголя “Ревізора”.- Чуб на голові, гладко підстрижені височки, виголені вуси й підборіддя, більші, міцно накрохмалені комірці надавали зовсім іншу фізіономію його особі. Нам здалося, що в ньому було щось хохлацкое й шахраювате”.
Зберігся портрет Гоголя кисті А. Г. Венецианова приблизно цього ж часу, що дуже точно збігає зі словесним описом зовнішності Миколи Васильовича Аксаковим
(1 votes, average: 5.00 out of 5)