Бенфей

Найбільш значним представником нового методу у країнах був Теодор Бенфей. У 1859 року він видав збірник індійських казок (і навіть байок, притч і висловів – ред.) ІV в. зв. е. “Панчатантра” (“П’ятикнижжя”) у двох томах німецькій перекладі.

Перший тому містить запровадження, другий – переклад тексту і примітки. Це видання стало поворотним пунктом історія європейської фольклористики. Новій і надзвичайної виявилася передусім феноменальна ерудиція Бенфея, проти якої блякне апарат навіть таких видань, як, наприклад, казки братів

Грімм.

Блискучий орієнталіст і лінгвіст, Бенфей володіє мовами матеріалами індійськими, монгольськими, древне-иранскими, сирійськими, арабськими, давньоєврейськими, античними, візантійськими, романо-греческими. Текст “Панчатантры” порівнюється (по індійським джерелам у тому різних версіях) з пізнішими перекладами на названі мови.

Старому методу реконструкцій, здогадок, етимологічних та інших тлумачень приходять зміну метод критичного аналізу та зіставлення текстів. Усе це величезний матеріал об’єднаний загальної концепцією. Вона становила епоху історія наша наука.

У передмові Бенфей каже:

“Розповіді і особливо казки виявляються спочатку індійськими (ursprііnglіchіndіsch) Мої дослідження у сфері байок, казок і оповідань Сходу та Заходу привели мене до переконання, що лише окремі байки, однак велика число казок і оповідань з Індії поширилося майже з всьому світу” (Іbіd., Bd. 1, P. S. XXІІ).

Це означає, що Бенфей декларує індійський походження всього сюжетного багатства прозового фольклору, крім байок про тварин, що він з урахуванням байок Езопа будує до античності. Зіставлення текстів дозволило Бенфею загалом намітити епохи й шляху поширення індійських сюжетів у Європі. Бенфей ніде не викладав у зв’язковою та послідовної формі виправдання своїх поглядів по дорозі поширення сюжетів з Індії. Відповідні висловлювання розсіяні у всій своїй книжці і з дрібним статтям.

У навчальної літературі ці погляди зазвичай викладаються спрощено не зовсім правильно.

Краще виклад належить Л. Колмачевскому, що зібрав все висловлювання Бенфея з цього питання. Індійські твори проникли до меж Західної Азії, далі – до Африки, причому у до Північної Африки, до мешканцям Сенегалу, до племенам туарегів, банту та інших. і самий південь, до бечуанам і готтентотам.

Передатними пунктами під час переходу східних сказань до Європи були Візантія, Італія й – через Африку – Іспанія. У ранню епоху, і за більш розмірах індійські твори поширювалися на північ і сходу від Індії, перейшли у Сіам (територія нинішнього Таїланду – ред.

). З буддійської літературою вони починаючи із першого в. зв.

Е. безперервно проникали до Китаю і Тібет. За межами Тибету індійські сюжети потрапляли до монголам. Монголи передавали казковий матеріал російським, своєю чергою сообщавшим його литовцям, сербам і чехам.

Виявляючи індійські коріння європейських казок, Бенфей водночас затверджує їх буддійське походження. Розповіді “Панчатантры” мають повчальний характер. Спочатку казки були складено поширення буддійського навчання у народі. Згодом, коли буддизм був витіснений ворожим йому брахманизмом, казки залишилися, але було надано інший характері і інші моралізаторство.

Якраз у такому видозміненому вигляді які й сягнули нас.

У різних перекладах і редакціях “Панчатантры” Бенфей намагається відшукати сліди буддійської ідеології.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Бенфей