Беккі Шарп – справжня героїня у світі, що існує у відповідності з неписаними законами “ярмарку марнославства”, образ якої запозичений Теккерея із знаменитого “Шляхи паломника” (1678-1684) Д. баньян. Б. Ш. – З утроби тієї “ярмарку”, де торгують честю, життями, душами. Це її віртуозне втілення.
Холодна розважливість – тольо одна з властивостей героїні, перш за все артистично обдарованої натури, що володіє рідкісним жіночим шармом і майже гіпнотичним впливом на оточуючих.
Зіставляючи Б. Ш. з її подругою Емілією Седлі-Осборн,
Так, при всіх своїх вадах вона в певному сенсі чесна, хоча б перед собою. Автор з явним співчуттям
З деяким збентеженням автор констатує чи не єдиний виняток: прихильність до неодноразово зраджували героїнею лагідної дурочка Емілії, її – часом! – Неясне відчуття провини перед подругою. Б. Ш. – дитя “артистичним” світу, вона донька вчителя малювання і французькою “канатної танцівниці”. Теккерей неодноразово відтворює прикмети її зовнішнього вигляду (не настільки частий прийом у романі XIX століття): вона маленька, руденька, зеленоока. У залежності від поставленої задачі героїня може бути “сіренької мишкою” і чарівної Серцеїдки – такі перетворення для неї так само природні, як природна здатність при нагоді – щоб виявити смиренність і зворушливу некомпетентність – заговорити ламаною французькою, яким вона володіє досконало.
Б. Ш. споріднена Шеріданом-ської леді Тізл, з насолодою неофіта що грає в “школу лихослів’я”, з подивом і цікавістю осягає її закони.
Тільки для леді Тізл це випадкова гра, а для Б. Ш. участь у теккереївський “школі лихослів’я” – суть, Природа. Вона холодний, розважливий гравець, абсолютно не здатний захопитися або забутися, – блискуча актриса “театру вистави” в розхожому сприйнятті. Героїня в якомусь сенсі “впливає” на зміну інтонацій авторської розповіді, в якому то байдуже, то з тихим обуренням, то з явним співчуттям, то гидливо описуються її “подвиги”. Шлюб з добродушним Балбесом, дворянином Родоном Кроулі для неї – тільки щабель, за якою має послідувати неминуче, послідовне сходження.
У якийсь момент світської кар’єри Б. Ш. виникає ілюзія можливості її прилучення до самих “верхах”, адже її мета меж не має. Все вище і вище – так високо, як тільки можна.
Символічна відведена їй роль в одній з театралізованих шарад: вона грає Клітемнестру, і абсолютно очевидно, що вона здатна і на вбивство. Б. Ш. – ідеальна модель людини, що вирішила “пройти через все”. Вона дійсно здатна на все, крім почуття любові, в якій відмовляє навіть своєму синові. Частково вона порівнянна з “вовчицею” Глафірою з п’єси О. М. Островського “Вовки та вівці” – їх ріднить холодна, лицедійській і хижа природа, але “Шв. Ш. зовсім немає готовності радіти життю.
Насолода їй приносить тільки чергове досягнення поставленої мети. Поразка й самотність приймаються героїнею мужньо, хоча упокорюється вона тільки після відчайдушної боротьби. Зустрічаючи старих знайомих, які не бажають її дізнаватися, вона розуміюче, іронічно посміхається.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)