Багатосполучниковість, або Полісиндетон

Багатосполучниковість, або Полісиндетон (грецьк. poly – багато і syndeton – зв’язане) – одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності. Цікавим прикладом Б. сприймається сонет Б.-І. Антонича “І”, насичений сполучником “і” в анафоричній та епіфоричній позицій

І вітер, що жене на руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград, і водоспад удолі, І сад, і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і”, І гай, і водограй, і край на волі. І сон на сіні й сонні лісу тіні, І смерк в руїні, і казки в країні, І чалі коні, й чвал баский по степі, І грунь, і рунь, і завтра у вертепі, І гарний світ удень і серед ночі, І найгарніший, як лиш замкнеш очі.

Б. як засіб градації використовується також у прозових творах, надаючи їм напруженого експресивного колориту, як, приміром, у новелі Ю. Яновського “Подвійне коло” з роману “Вершники”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Багатосполучниковість, або Полісиндетон