Уже з 1 глави читач розуміє, що А. женемо й, можливо, засланий. Про рідний Петербург А. розповідає крізь смутний серпанок розлуки. Ми довідаємося, що молодість автора пронеслася, як і в Онєгіна, у вихрі світла.
Тепер про це йому доводитися лише згадувати.
Знайомство А. з Онєгіним відбувається, коли обох наздоганяє нудьга. Це зближає героїв. Але А., на відміну від Онєгіна, по-іншому справляється з тугою.
Він іде в політичну опозицію, про що ми довідаємося по його натяках на своє изгнанничество.
А. живе вдалині від столиць: спочатку десь
Постійно вторгаючись в оповідання, іронічний А. створює ілюзію вільного плину романного життя. Міркування про поетичну славу, про неприступних красунь, про російське мовлення, про любов до самого себе, про альбоми повітових панянок і світських дам, про достоїнства різних вин, літературознавча полеміка, – все це вводить у роман шари російської дійсності й робить його “енциклопедією” російського життя. Завдяки цьому А. стає посередником між романним життям і дійсністю. Від глави до глави
Наприкінці 6 глави А. заглядає у своє майбутнє: “Ужель мені незабаром тридцять років?” Наближається перелом у душі А., разом з тим міняються і його життєві обставини: вигнання окончилось, він знову у світлі. 8 глава дає зовсім новий образ А. Як і в Онєгіна, в А. наприкінці роману починається новий виток долі. На його порозі він згадує свої джерела – Ліцей, перша поява Музи й т. д. Саме очами своєї Музи А. дивиться на Тетяну й Онєгіна наприкінці роману. У фіналі добутку А. уподібнює роману саме життя, де реальність і вимисел переплутані й тісно переплетені