Улітку 1921 року Освальда Бургардта (Юрія Клена) спіткала біда. До революційних подій він ставився лояльно, був далекий від політики – вчителював того року в невеличкому провінційному містечку поблизу Пирятина, але це не врятувало його від арешту.
Разом з іншими баришівськими вчителями, запідозреними в “буржуазному” походженні, Освальда Бургардта потягали по різних в’язницях, потім кинули до підвалу смертників у Полтаві…
Поет потрапив під нещадні жорна державного терору. Щоденні жорстокі допити в’язнів, нічні розстріли
Нема надій. Прокляття шлю катам. Василь Макода”.
Світ наче розколовся на дві частини – “пролетарську” і “буржуазну”. Лихо було тому, хто, незалежно від свого соціального походження, потрапляв у другу частину: він
Освальд Бургардт згадував, що більшість в’язнів, з якими він сидів, було розстріляно, Така сама доля чекала і поета, якби не клопотання відомого російського письменника Володимира Короленка. У своїх чесних і мужніх листах до А. Луначарського він виражав протест проти “найбільшого озвіріння нової доби”.
Освальд Бургардт пройшов через справжнє пекло, пережив очікування смерті. Мабуть, саме тоді він зрозумів, що обов’язково мусить розповісти майбутнім поколінням правду про більшовицьку добу і про той жах, який вона принесла Україні:
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?
А жнива людські були нечувано жорстокими, особливо в 30-ті роки: і репресії, і голодомор. Це було апокаліпсисом XX століття…
У тій самій поемі з промовистою назвою “Прокляті роки” Освальд Бургардт змальовує жахливі картини голоду. Люди мільйонами помирають в той час, коли хліб відправляють:
Кудись у море, в безвість, за границю,
Щоб насадити скрізь цей наш едем…
Такий “едем” більшовики справді мріяли створити і в інших країнах світу: згадаймо принаймні гасло про світову революцію. Але західний світ сприймав радянську дійсність як якусь неймовірну фантасмагорію. В іншій великій поемі “Попіл імперій”, написаній в еміграції, поет правдиво передає таке сприйняття, створюючи дещо сюрреалістичну картину:
Все в себе втяг і крутить вир,
світ захлинається у муці.
І хтось гряде… не люд, а звір
в багрянім сяйві революцій.
Мов шерсть нечесана руда,
ген над церковними хрестами
широка Маркса борода
лопоче прапором над нами.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)