Аналіз віршів “Київ з лівого берега”, “28 серпня 1914”, “Київ – традиція”, “Київ навесні ввечері”, “У травні”
1923 р. М. Зеров пише сонет “Київ з лівого берега” . Милуючись красенем-містом (“… Золотоглавий! На синіх горах”), слава якого нібито в минулім, поет закликає безіменного мандрівника все-таки уважніше приглянутись до цього дива й переконатися:
Живе життя і силу ще таїть Оце гора зелена і дрімлива,
Ця золотом цвяхована блакить.
Через десять років поет пише сонет “28 серпня 1914” (1933
Я думав: “Степе! За твоїм порогом Що на добридень ‘ддасть моїм тривогам?
Понура пустка? Темнота гірка?
Чи буде день, і світла бистрі скалки Заграють синім усміхом ставка На жовтім дні западистої балки? “.
Критика звичайно, розгадала поєднання “золота” й “блакиті” та “синього” й “жовтого” кольорів у степу, і тому цитовані сонети зазнавали найжорстокіших нападів, адже це кольори національного прапора України. Отже, М. Зерова ніколи не покидала віра в неминуче національне відродження і в те, що місце поета в ньому
Апофеоз цього мотиву – в інших шести сонетах, присвячених Києву як символу України.
Він натерпівся лиха від історичних гримас войовничих готів, норман та лядських загарбників, але “чар-отруту” зберіг – таки до наших днів ( “Київ – традиція” ), він особливо чудовий навесні, хоч як над ним знущалися всілякі “гермокопіди” та “архітектори-нездари” ( “Київ навесні ввечері” ); його прикрашають крутодахі палати мецената Заборовського (“Брама Заборовського”), зрештою, найвеличніша краса Києва – у живій природі, у мальовничих газонах алей, у сліпучо-синіх водах Дніпра ( “У травні” ).
Цими гімнами (звернімо увагу, що писалися вони протягом десяти років!) поет віддав шану й колисці своєї освіти та праці, і тому відродженому модернізмові, який несподівано сам так оновився в Україні 20-х рр. XX ст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)