Доля щедро наділила Бориса Пастернака різними талантами. Він був гарним музикантом, учився теорії музики і композиції, а також вивчав філософію. Але, здається, наперекір здоровому глузду він обирає літературу.
Батько, Леонід Пастернак, відомий художник, академік живопису, підтримав сина, порадив йому без сумнівів віддатися новому захопленню – віршуванню.
Літературний дебют Б. Пастернака відбувся у квітні 1913 року, коли в колективній збірці “Лірика” побачили світ п’ять його творів, в тому числі й вірш “Цей лютий! Час до сліз
Час для віршів літературний герой навмисно не обирає; чим несподіваніше вони приходять, тим кращими бувають.
Ліричний герой твору “Цей лютий! Час до сліз і віршів” готовий мчати через благовіст
У цьому невеликому вірші сконцентрована величезна сила руху. Перші весняні птахи – граки готові розбризкати калюжі, щоб розтав сухий сум у очах літературного героя. Цей сухий сум уже готовий розтати, розвіятися за розірваним крилами вітром, адже до поета прийшло натхнення. Він переповнений почуттями, готовий сміятися і плакати, і ридма, без зусиль, без творчих мук складаються, ллються вірші.
Можна ридати від горя, а можна і творити ридма.
Через злети і падіння у житті Пастернак проніс своє юнацьке захоплення життям. Уточній відповідності з накресленими ним самим скрижалями він жив, не відрізняючи “поразок від перемог”, не намагаючись бути поміркованим і логічним. Таким він був і залишиться в нашій пам’яті назавжди.