Роман-балада ” Дім на горі ” складається з двох частин. У першій (“Дім на горі. Повість-преамбула”) розповідається про життя чотирьох поколінь, які живуть у домі на горі з 1911 по 1963 рр., але в долі кожного чомусь уперто простежується низка загадкових і дивовижних послідовностей.
Друга частина роману, що має назву “Голос трави”, складається з 13 новел, які об’єднуються підзаголовком “Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших”.
Отож у романі два сюжетні
У творі відчувається барокове поєднання високого (духовного) й низького (буденного): дім на горі – це фортеця нашої духовності, а підніжжя гори – це поле боротьби добра й зла, світла й темряви. Багато епізодів нагадують притчі, мають символічне значення, наприклад, самотності, роздвоєння людини, блудного сина, дороги і т. ін.
Певно, працюючи над обома частинами роману, Валерій Шевчук не задумувався над тим, що підсвідомо втілював у ньому специфічне барокове світосприйняття, що відбилося вже на самій композиції
” Дім на горі ” асоціюється з подібними бароковими спорудами. Друга частина – “Голос трави” – ніби основа цієї споруди, своєрідне підніжжя. Тринадцять оповідань в алегоричній, замаскованій формі розповідають про реальне життя. Фольклорно-міфологічна їх основа виконує роль не екзотичного тла: міфи, легенди, перекази були невід’ємною частиною світовідчуття наших предків, привносили в нього своєрідну духовну корекцію.
Тому так тісно переплетено тут реальні картини з фантастичними, умовними, ірреальними.
Кожне оповідання – своєрідна притча, морально-етичний постулат, до якого варто прислухатися, щоби вижити в такому світі. Про перемогу тут не йдеться.
У структурі твору відбувається складне “переломлення” елементів і форм синкретичного мислення. Через баладу, яка, як й інші жанрові різновиди пісенної епіки, “за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі”, роман взаємодіє з міфом, іноді ж ця взаємодія не опосередковується ніякими проміжними ланками.