Поема “Сон” – перша політично-сатирична поема у творчості поета. У цьому творі автор найповніше виразив політичні вимоги покріпаченого селянства. “Сон” – нищівна сатира на деспотичний режим Миколи І. Підзаголовок поеми (“Комедія”) вказує на його комічно-сатиричний характер.
“Сон” написаний від першої особи у формі розповіді. Це дало авторові змогу виразити власне ставлення до зображуваних подій. Художній прийом сну, обраний Шевченком, допомагає і розкриттю ідейно-тематичного змісту поеми, і жанровим особливостям,
Образ оповідача в поемі наближений до автора і є виразником його думок, його ставлення до подій, відтворених у поемі. Оповідач ніби пролітає у сні над безмежними просторами України і Росії, де спостерігає страшні картини життя народу, знущання поміщиків, чиновників, царя. Ці картини начебто витвір сонної уяви (таке сниться лише юродивим та п’яницям).
Як самостійний персонаж оповідач бере безпосередню участь у всіх подіях, про які розповідає.
Композиційно, поема не поділена на розділи, але ми можемо виділити в ній вступ
Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих; а он розпинають – Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сива, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають!
Бо його, бач, трохи! а онде під тином Опухла дитина – голоднее мре, А мати пшеницю на панщині жне.
Головним засобом викриття існуючої дійсності у цій частині твору автор обирає контраст.
В умовно виділеній другій частині поеми герой переноситься до Сибіру, щоб сховатись від пануючого на землі зла, але перед ним відкривається нова картина неволі – життя каторжників. Серед них є і злодії, і борці за свободу, політичні засланці. Тут автор зображує “царя волі”.
Це збірний образ, позбавлений конкретних рис. “Цар волі” є уособленням служіння народові, віри й героїзму. Оповідач, зливаючись воєдино з автором поеми, наголошує на тому, що традиції декабристів живуть у суспільстві.
У третій частині картина каторги змінюється картиною царської столиці. Автор змінює тут і стиль розповіді, і характер героя-оповідача, який перетворюється на простакуватого селянина, що вперше потрапив до столиці. Зміна образу оповідача – це засіб сатиричного зображення для використання зневажливої мови, іронічної розповіді.
Характерною деталлю Петербурга є образ земляка з цинковими гудзиками, який уособлює продажність чиновників. І знову засіб контрасту в показі життя панівного класу (царя та панства) і простого народу підсилює сатиричне зображення панівної верхівки.
Нищівна сатира Шевченка досягає найвищого напруження й виразності у викритті коронованих осіб, придворних і усіх правлячих кіл. Перед царським палацом і в самому палаці відбувається справжня комедія. При змалюванні образів самодержавної верхівки автор вдається до сатиричного гротеску, а образи царів являють собою гіперболічний шарж: поет порівнює їх із сичами, царицю – із засушеним опеньком, царя – з ведмедем.
Перетворення царя на жалюгідне кошеня викликає іронічну усмішку як оповідача, так і самого Шевченка, які набувають тотожності. І у звертанні до читачів уже автор твору просить вибачення за те, що устами оповідача розповів сон.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)