Аналіз вірша Тараса Шевченка “до Основ’яненка”

Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому – батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей, адже “все гине, – Слава не поляже; Не поляже, а розкаже. Що діялось в світі.

Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… ” Вірш починається романтичною картиною природи із згадками про колишню Україну, яка протиставляється сучасній, коли країна

Обідрана, сиротою Понад дніпром плаче; Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить…

Т. Шевченко називає Основ’яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподіваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз вірша Тараса Шевченка “до Основ’яненка”