Лютим ворогом рідного народу великий поет вважав самодержавну Росію. У поемі-комедії “Сон” ліричний герой уявно пролітає над Україною, Росією, може зазирнути у будь-який куточок неосяжної імперії. Що ж він там бачить? Летим.
Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає. Та цей чудовий пейзаж виступає разючим контрастом до розповіді про вакханалію кріпосництва: Латану свитину з каліки знімають… А он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають. Під
Картина Сибіру в творі не випадкова, а закономірна і глибоко вмотивована. Відомо, що в Сибір засилали політичних ворогів царизму. У народі він асоціювався з каторгою, мукою, царським деспотизмом.
Тарас Шевченко осуджує деспотію і прославляє героїв, які “тяжко караються” в неволі. Образ борця за свободу є уособленням ідеї правди, добра і самопожертви в ім’я вільного майбутнього народу. Незабутнє враження справляє остання частина
Очолював її “неситий”, тобто сатрап. Оповідач бачить тьму “панів пузатих” “в серебрі та златі”, нажитому сльозами кріпаків. Вони аж “потіють і товпляться, щоб найближче стати коло самих”.
Ці царські служаки позбавлені будь-яких ознак людської гідності, чесності, порядності. Цар “вдарять або дулю благоволять дати”, а для них це вже свято. Пишні бундючні вельможі були насправді духовними рабами царя і цариці. Особливо яскраво це показано в гротескній сцені, названій Іваном Франком “генеральним мордобитієм”. Усі епізоди, зображені в поемі, ведуть читача до висновку, що самодержавна система не має права на існування, бо вона антилюдяна.
Кобзар далі показує, що серед російських царів Микола І не виняток. Усі вони були поневолювачами українського народу, його жорстокими визискувачами. Так, Петра І Шевченко змалював як царя-деспота, “ката” українського народу, “людоїда”, “лукавого”, що будував свою столицю на кістках і крові козаків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)