Історія написання
Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є “Лісова пісня”. Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити “Лісову пісню” була навіяна спогадами дитинства.
За жанром “Лісова пісня” – драма-феєрія (таке визначення твору дала сама Леся Українка).
“Лісова пісня” – нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, проблемна філософська драматична поема, де опоетизовано
Ідейно-тематичний зміст
В одному з листів Леся писала, що ця драма була створена на честь “волинським лісам”. Ця місцевість дивовижно мальовнича, казкова й нині.
Разом із героями-людьми – Лукащем, його матір’ю, дядьком Левом і Килиною – у драмі діють також казкові істоти, якими народна фантазія заселила ліси й води, поля й гори. Про міфічних істот ми дізнаємося вже з “Прологу”, у якому з’являються жителі лісового озера: Водяник, Русалка, “Той, що греблі рве”. Потерчата, а пізніше – Перелесник, Лісовик, Куць, “Той, що
Усіх цих істот читач сприймає як представників природи, які протиставляються людині. Саме зіставлення світу людини і світу природи в їх гармонійних і дисгармонійних взаєминах – тема “Лісової пісні”. Конфлікт, розвиток дії підпорядковані провідній ідеї – утвердженню думки, цю світ урятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й. здатності прощати.
Така краса очищає й відроджує людину і світ.
Композиція
Найхарактернішою композиційною особливістю “Лісової пісні” є органічне переплетення світу природи і світу людини. драма складається з прологу й трьох дій, кожна з яких співвідноситься з різними порами року: із зародженням (весна), розвитком (літо) і згасанням (осінь) високого почуття кохання.
Сюжет розвивається стрімко. дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається од зимового сну (зав’язка). Вони закохуються. Проте кохання Лукаша згодом в’яне, як і все в природі пізнього літа. Він не в змозі зробити вибір між вимріяним світом і буденщиною.
Тоді й з’являється молодиця Килина – втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці – уособленню любові й краси (розвиток дії). Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути “у підземеллі темного Марища” – “Того, що в скалі сидить” (передкульмінація).
У третій дії драми Лукаш стає вовкулакою, але Мавка жаліє коханого, прощає його і повертає йому людську подобу. Одначе надто багато смутку довелося, пережити Мавці – вона перетворюється на Вербу. Мати й Килина, які понад усе прагнуть багатства, постійно сваряться й бідніють.
Розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство (кульмінація). Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі, де був іцасливим з коханою, і поступово замерзає (розв’язка).
Леся Українка зазначала, що в “Лісовій пісні” і ремарки мають самостійне художнє, а не тільки “служебне” значення. Ремарки у творі об’ємні й поетичні, вони викликають в уяві читача відповідні пейзажі, на тлі яких розгортаються події, сприяють детальнішому розкриттю світу дійових осіб.
Глибокого психологізму образів авторка досягає за допомогою монологів. Скажімо, останній монолог Мавки хоч і сумний, проте оптимістичний, він сповіщає про невмирущість духовного й вічність краси: попіл із водою зростить нове дерево й “стане початком тоді мій кінець”.
Стильові особливості
“Лісова пісня” за стилем – неоромантичний твір. У чому це виявляється? Уже сам жанр – драма-феєрія – передбачає поєднання реального й фантастичного, інтуїтивно-символічного; а також особливо потужний ліричний струмінь.
Конфлікт твору полягає в зіткненні духовно-піднесеного й матеріально=приземленого в душі героя (Лукаша).
У “Лісовій пісні” зіставляються два світи – гармонійно-досконалий (утілюється в панорамі одуховленої природи) і дисгармонійно-примітивний (утілюється в стилі життя людського суспільства).
Ціла тканина драми наскрізь символічна, усі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і “Той, що греблі рве” символічно втілюють волю, молодість, чин; Водяник, навпаки, – старість і поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати – символ єдності людини й природи (світу духовного).
Отож, зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя.
Глибоко символічні центральні персонажі. Лукаш уособлює людину як таку, яка є архетипом людини. Власне, у драмі зосереджується увага передусім на дослідженні саме його психологічного світу.
Відповідно дві грані його душі – духовна й матеріальна – утілюються у двох парах образів: досконалого дядька Лева і ще досконалішої Мавки; примітивної матері й ще примітивнішої Килини. Отже, це суто модерністський спосіб зображення: не вплив середовища, не зіткнення з тими чи іншими людьми визначають учинки, життєву настанову Лукаша, а, навпаки, його душа зумовлює середовище: коли в ньому (Лукашеві) переважає духовна грань, вона втілюється в образах дядька Лева і згодом Мавки, коли переважає матеріальна, – утілюється в образах матері, а згодом Килини.
Одним із найдавніших фольклорних символів дівочої краси й кохання вважається зоря. Саме в такому значенні цей образ використовується в драмі. Ясної весняної ночі після першого поцілунку Лукаша Мавка скрикує: “Ух, зірка в серце впала”, і в останньому видінні Лукаша Мавка “спалахує раптом давньою красою в зорянім вінці”.
Зрада Лукаша й перші страждання Мавки припадають на пізнє літо й осінь. Через художній паралелізм у фольклорі опаданням листя восени підсилюється гіркота від розлуки:
Ой піду я у садочок, там лист опадає. Порадь мене, подруженька, милий покидає.
Особливо багато фольклорної символіки у фіналі “Лісової пісні”. Характерна для народних балад метаморфоза перетворення дівчини на тополю спадає на думку в сцені перевтілення заклятої Килиною Мавки у вербу “з сухим листом та плакучим гіллям”, гра Лукаша на сопілці, вирізаній із цієї ж верби; пожежа, під час якої мати з Килиною виносять “на клунках та мішках скулених Злиднів”, зустріч Лукаша з долею.
Провідна ідея – утвердження необхідності згармонізовувати, одухотворювати світ людей – реалізується всіма засобами не тільки в змістовій, а й у формальній площині. Експресія, ритм, гармонія відчуваються в усьому – у зміні настрою дії відповідно до змін природи, у чергуванні персонажів реальних і фантастичних, у багатстві руху, світла, музики.
Проблематика
Послідовно неоромантичною є проблематика твору.
– Людина і природа. Леся Українка розглядає природу як більш згармонізований світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення, одуховлення. Наскрізний художній засіб твору – паралелізм і то специфічна його форма – психологічний паралелізм-, кожна дія починається ремаркою-пейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна – розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо – в’яне його кохання, а з ним – і одуховленість; пізня осінь – перемога смерті).
У такий спосіб авторка підкреслює нероз’ємний багатофанний (від психофізичного до містичного) зв’язок людини з довкіллям, з природою.
– Людина і мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спромога до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва – у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов.
Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка (духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи), і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання – те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань), він утрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні, – тепер уже посеред сніговію його мелодія, усупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу.
Як змінюється музика, так змінюється все навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою в зорянім вінку. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.
Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною й богоподібною істотою, прилучається до Бога у творенні світу.
Першопричина людського горя, зла – у самій душі людини: Лукаш тяжко страждає і зрештою гине, бо неспроможний згармонізувати, зрівноважити у своїм єстві духовну й матеріальну первини. Якщо головним для людини стає суто матеріальне, побутове, вона знищує себе.
– Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиниіі шлях – християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Проте не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує її прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується.
Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може “своїм життям до себе дорівнятись”. Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік на смерть її, то тим самим зрадив і змертвив і себе. Ось чому немає в Мавки ненависті до Лукаша, жаги помсти, а тільки співчуття й прагнення допомогти, підтримати.
– Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Тільки коли картина гармонії світу в першій дії (весняний пейзаж) увінчується коханням двох людей, вона набуває завершеності й довершеності.
Тобто лише любов є основою світу, саме вона дає сенс існуванню, є надметою всього. Проте, зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання – це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.
– Трагедія самозради. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу – це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ майже кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку.
Тобто, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.
– Самознищення зла. Поміркуймо, хто робить нещасними матір і Килину. Та вони ж самі. їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють усе довкола та їх самих. Усі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них – не засіб, а мета.
Це накликає обов’язково Куця і Злиднів (диявольську силу), що вижирають усе в оселі (у душі). Апофеоз самознищення зла – спровоковане Килиною спалення господарства (тобто людської моделі життєвого ладу). З лісу (світу досконало-духовного) мати й Килина тікають у село з надією на щастя. Однак і там їм не поведеться, бо втікачки везуть із собою Злиднів.
Отже, корінь їхніх нещасть у них самих.
Основні образи
Лукаш – зовсім молодий хлопець (“в очах ще має щось дитяче”, – читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Л у к а ш
Чудна у тебе мова, але якось Так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а
Я слухаю тебе… Твого кохання… (Бере в руки голову його, обертає проти місяця І пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш
Нащо так? Аж страшно, Як ти очима в душу зазираєш… Я так не можу! Говори, жартуй,
Питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке “огнисте диво” оновлення вона пережила. Лукаш не цінує “душі своєї цвіту”, не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму.
Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради “людського хлопця” лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони – значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша.
Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.
Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу (“умаіча квітками попідвіконню”), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток (“Як вона глядить корів, то більш дають набілу”). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг “своїм життям до себе дорівнятись”. Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю.
А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.
Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка спртнїмає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіта, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти. тише тоді, коли “лукава, як видра, хижа, наче рись” Килина демонструє свою справжню натуру. для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб – “корова турського заводу”.
Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.
Філософською глибиною думки, красою поетичних образів “Лісова пісня” постала нарівні з такими творами світової класики, як “Сон літньої ночі” Шекспіра, “Пер Гюнт” Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію “діамантовим вінцем Українки”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)