“Невмирущість духовної краси” за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”

Головною героїнею драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” є витвір народної фантазії, міфологічна істота, лісова дівчина Мавка.

Авторка наділила цей образ незвичайною дівочою вродою, ніжною натурою і співочою душею. Важливою деталлю в зображенні Мавки були її довгі коси. Адже коси в народі вважалися символом волі, дівочої цноти і вроди.

Мавка, вільна, як і сама природа, серед якої вона виросла, у лісі завжди ходила “з розпущеними чорними косами, перевитими, ніжними квітами”. Особливу красу Мавки Л. Українка підкреслила зоряним

вінком, який символізував усе найкраще, що було у ній самій, усе найпрекрасніше, що могло бути у людині. Огнисте сяйво цього вінка супроводжувало героїню протягом усієї драми.

Лісова дівчина сприймається не стільки як казковий образ, скільки як втілення людської мрії про вільне життя і щастя. Мавка життєва і дуже реальна своєю художньою правдою. Вона чесна своєю щирістю і незламністю, своїми почуттями і характером.

Мавка мужня і горда, в її характері письменниця втілила свій власний ідеал невмирущої духовної краси відданої своїм переконанням і почуттям, духовно багатої, волелюбної і гордої дівчини. Цей

образ Л. Українка протипоставила дріб’язковим героям твору, світ яких був обмежений міщанським кутком, був далекий від усього прекрасного і високого. В такому яскравому протиставленні провідна ідея твору сприймається ще легше.

Вона полягає в невмирущості усього прекрасного і високого у людині, що й проголошувала Мавка: “Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає”.

Внутрішня краса героїні драми, її сила духу сприймається ще яскравіше у порівнянні Мавки з Лукашем. Хоча Лукаш теж приваблює своєю безпосередньою щирістю, він зовнішньо красивий і гарний, але його натура роздвоєна і непослідовна. З одного боку Лукаш понад усе кохав Мавку і любив природу, з іншого боку в душі він залишався власником, прагнув до благополуччя і міщанського спокою. Мавка дуже швидко помітила суперечності характеру Лукаша, його неспроможність дорівнятися своїм життям до власної душі.

Вона увесь час боронила свого коханого від байдужості, кликала до величного і красивого, плекала в ньому “цвіт душі”.

Для Мавки дуже болісно було почути від Лукаша його думку про пісні: “То ще наука невелика!”. На таку зневажливу фразу дівчина відповіла з усією гідністю дитини природи:

“Не зневажай душі своєї цвіту,

Бо з нього виросло кохання наше,

Той цвіт від папороті чарівніший,

Він скарби творить, а не відкриває!”

В одному з листів до своєї матері Леся Українка написала, що образ Мавки, невмирущість її духовної краси “зачарували на весь вік”. Це зачарування письменниця передала кожному, хто читав твір. Все у “Лісовій пісні” пронизане прагненням до незвичайного, небуденного і прекрасного, просвічене полум’ям духовності.

У цій драмі-феєрії поетичне слово Л. Українки, яке вона називала “співучим полум’ям”, засвітилося на повну силу, нагородивши український народ неперевершеним творінням високого і прекрасного людського духу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Невмирущість духовної краси” за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”