І. Багряний – не лише відомий письменник, а й публіцист. Особливу увагу привертає його памфлет “Чому я не хочу повертатися до СРСР?”, написаний 1946 року. Це ніби перша політична декларація прав і гідності людини й нації, протест проти московсько-більшовицького тиску. Твір вийшов друком у розпалі примусової репатріації (повернення на батьківщину) колишніх радянських громадян.
Цей захід супроводжувався насильством, тортурами, знищенням. Колишні арештанти, “остарбайтери”, полонені з України ховалися під чужими іменами, видавали
Сказала кількома мовами, будучи перекладена також англійською, іспанською, італійською та іншими мовами. Кожен “Остівець” читав її, пригортав до грудей і показував чужинцям як своє посвідчення. Письменник-публіцист повернув людині її політичну пам’ять. Він згадав, як у нього на очах московські більшовики вбили його дядька і діда, як було розстріляно відродження його народу та вчинено геноцид. Комунізм, на думку Багряного, – найновіша фаза російського імперіалізму і засіб знищення підвладних
Проти цього й починають боротися свідомі українці-емігранти. Блискучий памфлет І. Багряного “Чому я не хочу вертатися на “родіну”” (він має ще й таку назву) став документом доби і дещо відкрив “залізну завісу”, прозвучавши гнівним осудом тоталітарного режиму. Він сказав те, чого не могли висловити тисячі емігрантів, і послужив реабілітаційним листом для них в очах світової громадськості.
Творчість Івана Багряного довела, що сповнене небезпек, пригод, трагедій, зрад життя письменника не знищило в ньому віри в перемогу добра над злом.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)